Наприклад, Павло був співучасником у вбивстві проповідника-християнина Стефана. Тоді, коли Павлові приятелі вбивали Стефана, то Павло це вбивство похваляв і стеріг «одежу вбивців» (Діяння Апостолів, 22, 20). На основі сучасних законів Павло, як співучасник у жорстокому вбивстві людини невинної, мав би бути засуджений на 20 років в'язниці. Але коли апостола Павла посадити до в'язниці за кримінальні злочини, то не можна тоді поминути й святого апостола Петра. Чому?
189. Апостол Петро (улюбленець бога Христа) умертвляв тих християн, які пробували сховати від нього гроші — християнин Ананій не мав права свої гроші сховати від апостола Петра.
У «Діяннях святих Апостолів» (глава 1, 1—11) читаємо, що чоловік Ананій з своєю жінкою продав свій маєток, очевидно, вирішивши приєднатися до громади християн. І гроші християнин Ананій «положив у ногах у апостолів».
Апостол Петро (мабуть мав донощиків), дізнавшись, що чоловік Ананій приховав деяку частину грошей, отриманих під час продажі свого маєтку, так покарав цього сердегу Ананія, що він, «Ананій... упав без духу» і «молодці взяли його, і винісши, поховали» (Діяння Апостолів, 5, 5-6).
190. Апостол Петро не задовольнився тим, що убив християнина Ананія, він, побачивши його жінку Сафиру, сказав, що Ананія вже винесли, «то й тебе винесуть. Упала ж зараз у ноги йому та й зітхнула духа. І ввійшовши молодці, знайшли її мертву, й винісши, поховали коло чоловіка її» (Діяння Апостолів, 5, 9—10).
Був в Україні (після колективізації) убитий хлібороб Іван Макогоненко за те, що на своєму рідному полі зібрав зерно і приховав від «апостола Лазаря Кагановича». Апостол Лазар, убиваючи хлібороба Івана, казав: «Ти обманув не людей, а комунізм». Апостол Петро, убивши християнина Ананія, казав: «Ти обманув не людей, а Бога».
191. У Сирії (в Дамаску) Павло несподівано побачив профіль Ісуса, який йому сказав: «Савле, чого мене гониш?» (Діяння Апостолів, 9, 4). Очевидно, голос цей був навіяний пробудженим сумлінням, або може примарою — приходили до Павла ті християни, яких він на смерть закатовував.
Не тільки до Павла, а й до кожного убивці (у години душевного потрясіння) приходять тіні чи профілі убитих, і психіятри звуть це галюцинаціями, а деякі релігійні екзальтатори бачать в цьому «чудесне знамено», «пророче видіння».
192. Павло, побачивши «видіння», перейнявся наукою Ісуса Христа. Він (Павло), як бачимо, був людиною буйної пристрасти — він вмів полюбити те, що ненавидів. Він був талановитим промовцем, освіченою людиною. Він володів фанатизмом (священною одержимістю), розумовою цілеспрямованістю.
Павло постійно мандрував. Він спочатку ширив науку Христову між жидами, кажучи їм: «З коліна Юдового вийшов Господь наш» (До Жидів, 7, 14). І «Я справді чоловік жидовин, роджений у Тарсі Киликійському, навчений добре отцівського закону, бувши ревнителем Бога, як і всі ви тепер» (Діяння Апостолів, 22, 3). «Я фарисей, син фарисеїв» (Діяння Апостолів, 23, 6).
Жиди (горді люди, практичні і передбачливі) бачили, що Шаул (Павло) своїми проповідями здеморалізовує боротьбу за визволення юдеїв з римської неволі, і вони перестали його шанувати. Є міркування, що вони порадили йому йти до ґоїв і між ґоями ширити науку юдейської секти.
193. І Павло подався до ґоїв (чужинців). Він, як вільний римський громадянин, мав привілегію вільно подорожувати.
На півдні Греції є місцевість Коринф. І до греків-коринфів (коринтян) причалив Павло, і їм почав (грецькою мовою, маючи жидівський акцент) речати: «Через Христа до Бога, бо ми не в силі самі від себе думати» (2 кн. до Коринтян, 3, 4—5).
Звернімо увагу на слова «Через Христа до Бога»: коли Христос це Бог, значить — через Бога до Бога? Через річку в річку?
194. Коринтяни, почувши слова «ми не в силі самі від себе думати», почали дивуватися, що пан-римлянин Павло так зворушливо говорить до рабів-коринтян. «Але, де ж той Христос?»
І Павло відповідав: «Ісус Христос у вас є, хіба тільки що ви недостойні» (2 кн. до Коринтян, 13, 5). «Як знати, що Христос у нас є і що ми недостойні?» І Павло відповідав, що «всякому чоловікові головою є Христос» (1 кн. до Коринтян, 11, 3). «Бути у Христі, ну й що з того?» І Павло відповідав: «Коли хто в Христі, той нове створіння» (2 кн. до Коринтян, 5, 17).
195. «Нове створіння» — значить парахвіянин. Парахвіянин — людина, яка не думає про земне життя і час проводить у молитві, щоб душу спасти і прибути праведником у царство небесне, де є все, що людина сама собі бажає.
Живучи на землі в рабстві, в голоді й приниженні, людині хочеться бути парахвіянином — хочеться збайдужіти до всіх справ земних і муки прийняти за Ісуса, ідучи до Нього (в царство небесне).
Чому парахвіянином (чужинцем на землі), а не спартаківцем? Раби (очолені Спартаком) повисли на хрестах від Капуї до Риму. Були вони людьми малої організаційної дисципліни, перед боєм сперечалися і роз'єднувалися, не слухаючи наказів Спартака. І були між ними зрадники, які самі себе продавали римським патриціям. Раби не вірять, що раби, озброївшись, можуть перемогти римських легіонерів — спартаківці народили християн, людей пасивного спротиву.