Ісус Христос, вимагаючи беззастережної любови до себе, знає, що тільки і тільки ті, які його люблять великою любов'ю, виконуватимуть Його вказівки і будуть здібні творити могутню релігійну громаду, ведучи її на подвиги безсмертні.
202. Ісус Христос знав, що коли Він матиме таких учнів, які хотітимуть Його вчити, то між людьми, ні Він, ні учні Його не будуть хвалені. І тому Він рече ученикам своїм: «Коли хто хоче йти слідом за мною, нехай відречеться себе самого» (Маттей, 16, 24). Тобто, хай інтереси свого особистого «я» підпорядкує справам науки Ісусової — тільки такі апостоли здібні своїми подвигами (самозреченням і саможертвенністю) чарувати людей, і бути священним взірцем для віруючих.
І учні казали Ісусові, що і вмруть з Ісусом, але не відречуться від Нього (Маттей, 26, 35).
Петрові, який був душевно не стійкою людиною (то вірний був Ісусові, то нарікав на Нього), Ісус казав строго: «Іди геть, сатано» (Марко, 8, 33).
203. Тим, які беззастережно вірили Ісусові, Ісус казав: «Я хліб життя, хто приходить до мене, не голодуватиме і хто вірує в мене, не жаждуватиме ніколи» (Іоан, 6, 35) і «Я воскресіння і життя. Хто вірує в мене, коли й умре, житиме» (Іоан, 11, 25).
Й Ісус так, як і всі інші жидівські пророки, не казав, що Його думки є Його думками — такий підхід до справи був би мало авторитетним. Він казав, що глаголить те, що чув від Бога: «І я, що чув від Него, це глаголю в світі» (Іоан, 8, 26).
204. Ісус Христос, щоб урятувати своїх учнів-апостолів від ганьби, і, щоб утвердити між віруючими їхній авторитет, казав їм: «Ви ж не зовіться учителями, один бо ваш учитель — Христос, усі ж ви брати», «І не звіться наставниками, один бо в вас наставник — Христос», а коли між вами, учениками, буде більший, то «більший між вами нехай буде вам слугою» (Маттей, 23, 8, 10, 11).
Чи Христос так казав тому, що Він був самолюбом, диктатором, самозвеличником, титуломаном? Ні. Він знав, що релігійна громада, в якій кожний зве себе учителем, учителя не має. Учні без учителя — бджоли без матки.
205. Армія, в якій кожний солдат зве себе генералом, не має ні генерала, ні солдатів. У тій родині, в якій кожний вважає себе головою родини, голови родини немає — є безладдям створене родинне нещастя. І коли б кожний католик (чи кожний кардинал) вважав себе папою римським, папи римського не було б, і католицизм, самоздегенерувавшись, щез би.
Павло, плекаючи у своїх парахвіях культ дисципліни і культ Ісуса, речав: «Коли ж ви гризете й заїдаєте один одного, то глядіть, щоб не були пожерті один від одного» (До Галат, 5, 15). Павлова мова, як бачимо, низька, простакувата, але по ній можна пізнати, що він (Павло) весь свій проповідницький хист використовував, щоб у його парахвіях була єдність і любов.
206. На території сучасної Туреччини (десь на південь від міста Анкара) була колись область Галатія. І до Галатянського селища Іконіум Павло, прибувши, речав: «Я розп'ятий з Христом. Живу вже не я, а живе Христос у мені» (До Галат, 2, 20). Що мають означати ці слова з погляду сучасного психоаналізу?
Павло, прославляючи Христа, сам став «інкарнацією Христа». «Живе Христос у мені» — і тому, коли ти проти мене, значить ти проти Христа, б'єш мене — б'єш Христа, Христос — син Божий.
Цілісність почування, цілісність мислення і цілісність віри — ось та всемогутня сила, перед якою валяться трони, монархії, імперії, армії.
Павло — геній жидівської релігійної архітектоніки. Генії світяться на океані життя людського тільки там, де є люди, здібні в генієві бачити генія: для бездарної юрби людської найбільший геній вартий шибениці тому, що він не такий, як всі.
207. Галатяни, чуючи, що римський громадянин Павло відважно йде на розп'яття за Христа, чудувалися ним, чудувалися його великою вірою в Христа, його беззастережною самопосвятою.
Павло, проголошуючи Ісуса Сином Божим, сам ставав таким способом подібним на Ісуса, і перші християни, бачачи, що ніхто так не хвалить Ісуса, як Павло, хвалили Павла, як Ісуса, і гостили його, як Ісуса.
І Павло речав: «Як ангела Божого приймали мене, як Христа Ісуса» (До Галат, 4, 14). Очевидно, не можна порівняти життя Павла з життям Сталіна — але я хочу сказати, що Сталін, будучи студентом православної духовної семінарії, вивчав організаторську тактику Павла.
208. Ніхто з лєнінців так не звеличив Лєніна, як Сосо Джуґашвілі (Сталін). І тому москвинам, вихованим на культі імператора-самодержця, Сталін сподобався, вони в ньому побачили «государственного строітєля».
Сталін, почувши, що Лєнін лежить паралізований, не почав ширити злі вістки, що «Лєнін сякий такий розпусник, венерично хвора людина». Ні, Сталін ішов до влади, започатковуючи культ Лєніна. Він над труною Лєніна голосить клятву: «Лєнін заповідав нам берегти єдність партії, як зіницю ока. Клянемося тобі, товаришу Лєнін, що ми з честю виконаємо і цю твою заповідь».