«Культ особи!», — вигукнув у Кремлі сталінець Микита Хрущов, сідаючи на престол Сталіна. «Той, хто очолює боротьбу проти «культу особи», сам упроваджує культ своєї особи», — сказав Леонід Брежнєв; культ Брежнєва має ритуали культу Сталіна.
Справа не в «культі особи», а в особі — є «культ особи», яка є борцем за волю народу (Гарібальді), і є «культ особи», яка є тираном народу (Сталін).
214. Сила Павла в тому, що він зумів створити могутній культ Христа, кажучи: «Я, Павло, в'язень Ісус-Христів» (До Ефесян, 3, 1), «вселилася в мене сила Христова» (2 кн. до Коринтян, 12, 9). Жиди, звертаючись до Павла, обурливо йому казали: «Дурієш Павле, великі науки до дурощів тебе приводять» (Діяння Апостолів, 26, 24).
Ні, не можна сказати, що Павло не гордився своїм жидівським походженням. Він там, де треба було звеличити себе як жида, речав: «Я обрізаний восьмого дня, з роду Ізраелевого, з коліна Веняминового, я єврей з євреїв, по закону фарисей» (До Филип'ян, 3, 5).
Добрим був фарисеєм Павло чи ні, але в його характері є багато фарисейського. Наприклад, проповідуючи віру Христову, він не був щирим ні сам з собою, ні з тими, яких навертав на віру Христову. Він був хамелеоном: між жидами він грав роль відданого жида, між беззаконними він поводився як беззаконний, між недужими він також прикидався недужим.
215. «Я стався жидам як жидовин, щоб жидів придбати. Тим, що під законом, був я, як під законом, щоб тих, що під законом придбати. Для недужих я був недужим, щоб недужих придбати, між беззаконними, я поводився як беззаконний, щоб придбати беззаконних» (1 кн. до Коринтян, 9, 20—22). Одним словом — мудрував Павло так, як тільки міг, щоб більше µоїв придбати для Христа і щоб ґоїв-паґан навчити жити по-жидівському. Павло вважав, що жиди — кращі люди, і він, живучи між чужинцями, не хотів бути таким, як всі, ні, він хотів, щоб всі чужинці, приймаючи від нього жидівську віру, були такі, як він. Він казав: «Бажаю, щоб усі люди були такі, як я сам» (1 кн. до Коринтян, 7, 7). Не можуть — кожний має «свій дар».
Павло казав Петрові: «Коли ти, бувши жидом, живеш по-паµанському, а не по-жидівському, то нащо примушуєш паґан жити по-жидівському? Ми по природі жиди, а не грішники з поґан» (До Галат, 2, 14— 15). Павло вважав, що жиди — вища раса, раса вибранців, а нежиди — це паґани, грішники. Навертаючи паґан (грішників) на віру Христову, він їх робив добрими людьми — учив їх «жити по-жидівському», був певний він, що віра Христова — віра жидівська, по-новому інтерпретована.
216. Павло бачив, що ортодоксальні жиди з неприхованим презирством дивляться на його відважні реформи віри Мойсеєвої і не хочуть ставати християнами, тобто визнавцями реформованого юдаїзму.
Він (Павло) боявся, щоб вони (жиди) не судили його за ортодоксальним жидівським законом. Він був «вільно народжений». Що це значить? Жиди ті, що мали гроші, могли у римлян купити собі права римського громадянина, тобто бути вільним римським громадянином. І Павло, як знаємо, себе вважав римським громадянином (жидівського походження). «Відказав тисячник: За велику суму здобув я се горожанство. Павел же рече: Я ж і родився у ньому» (Діяння Апостолів, 22, 28). Павло родився римським «горожанином» тому, що його батько за велику суму «здобув се горожанство».
Ортодоксальні жиди дивилися на Павла як на зрадника Жидівського народу.
217. Щоб українці могли правильно зрозуміти жидівську ненависть до Павла, я наведу такий приклад: українські партизани схопили в Карпатах большевика Олександра Корнійчука і хочуть його судити, бо він українець, а поводиться, як слуга Московитії.
Корнійчук партизанам каже: «Я українець з українців, з роду козацького походжу, пишу драми по-українському, звеличуючи Лєніна і його товаришів. Ви не маєте права мене судити, я громадянин красної Россії, мене може судити тільки россійський суд!» Павло був кращим жидом, як Корнійчук українцем, бо Павло не поклонявся чужим авторитетам. Він, творячи реформу юдаїзму, хотів, щоб цю реформу визнали не тільки жиди, а й всі ґої (римляни, греки, єгиптяни). Він хотів, щоб реформована жидівська духовність (очолена Ісусом Христом) домінувала над духовним життям народів.
218. У Римі Павло відважно говорив римлянам: «Життя вічне в Христі Ісусі, Господі нашім» (До Римлян, 6, 23). «Правда ж Бога через віру в Ісуса Христа» (До Римлян, З, 22). Що це значить? Павло — римський громадянин, валить духовні основи Риму, не визнає ні римської державної релігії, ні римських державних авторитетів. Він, маючи римське право, руйнує римське право.
219. Римляни дозволяли в Римі усім релігійним громадянам (єгипетським, персіянським, жидівським та іншим) вільно практикувати свої національні вірування і мати свої святині. Та вони (горді римляни) не могли прихильно ставитися до жидівської секти (до християн), які з ненавистю ставляться до інакшевіруючих, і вірять, що тільки вони варті Божої ласки. Ще таких самолюбних і нетолерантних віруючих досі не було на території Римської імперії.