Выбрать главу

«Культ особи!», — вигукнув у Кремлі ста­лінець Микита Хрущов, сідаючи на престол Сталіна. «Той, хто очолює боротьбу проти «культу особи», сам упроваджує культ своєї особи», — сказав Леонід Брежнєв; культ Бреж­нєва має ритуали культу Сталіна.
Справа не в «культі особи», а в особі — є «культ особи», яка є борцем за волю народу (Гарібальді), і є «культ особи», яка є тираном народу (Сталін).
214. Сила Павла в тому, що він зумів ство­рити могутній культ Христа, кажучи: «Я, Павло, в'язень Ісус-Христів» (До Ефесян, 3, 1), «вселилася в мене сила Христова» (2 кн. до Коринтян, 12, 9). Жиди, звертаючись до Пав­ла, обурливо йому казали: «Дурієш Павле, великі науки до дурощів тебе приводять» (Діяння Апостолів, 26, 24).
Ні, не можна сказати, що Павло не гор­дився своїм жидівським походженням. Він там, де треба було звеличити себе як жида, речав: «Я обрізаний восьмого дня, з роду Із­ра­елевого, з коліна Веняминового, я єврей з єв­реїв, по закону фарисей» (До Филип'ян, 3, 5).
Добрим був фарисеєм Павло чи ні, але в його характері є багато фарисейського. На­прик­лад, проповідуючи віру Христову, він не був щирим ні сам з собою, ні з тими, яких навертав на віру Христову. Він був хаме­леоном: між жидами він грав роль відданого жида, між беззаконними він поводився як беззаконний, між недужими він також прики­дався недужим.
215. «Я стався жидам як жидовин, щоб жидів придбати. Тим, що під законом, був я, як під законом, щоб тих, що під законом придбати. Для недужих я був недужим, щоб недужих придбати, між беззаконними, я пово­дився як беззаконний, щоб придбати безза­конних» (1 кн. до Коринтян, 9, 20—22). Одним словом — мудрував Павло так, як тільки міг, щоб більше µоїв придбати для Христа і щоб ґоїв-паґан навчити жити по-жидівському. Павло вважав, що жиди — кращі люди, і він, живучи між чужинцями, не хотів бути таким, як всі, ні, він хотів, щоб всі чужинці, приймаю­чи від нього жидівську віру, були такі, як він. Він казав: «Бажаю, щоб усі люди були такі, як я сам» (1 кн. до Коринтян, 7, 7). Не можуть — кожний має «свій дар».

Павло казав Петрові: «Коли ти, бувши жи­дом, живеш по-паµанському, а не по-жидів­ському, то нащо примушуєш паґан жити по-жидівському? Ми по природі жиди, а не грішники з поґан» (До Галат, 2, 14— 15). Павло вважав, що жиди — вища раса, раса ви­бранців, а нежиди — це паґани, грішники. На­вертаючи паґан (грішників) на віру Христову, він їх робив добрими людьми — учив їх «жити по-жидівському», був певний він, що віра Христова — віра жидівська, по-новому інтер­претована.
216. Павло бачив, що ортодоксальні жиди з неприхованим презирством дивляться на його відважні реформи віри Мойсеєвої і не хочуть ставати християнами, тобто визнавцями реформованого юдаїзму.
Він (Павло) боявся, щоб вони (жиди) не судили його за ортодоксальним жидівським законом. Він був «вільно народжений». Що це значить? Жиди ті, що мали гроші, могли у римлян купити собі права римського гро­ма­дянина, тобто бути вільним римським грома­дя­нином. І Павло, як знаємо, себе вважав рим­ським громадянином (жидівського походжен­ня). «Відказав тисячник: За велику суму здо­був я се горожанство. Павел же рече: Я ж і родився у ньому» (Діяння Апостолів, 22, 28). Павло родився римським «горожанином» то­му, що його батько за велику суму «здобув се горожанство».
Ортодоксальні жиди дивилися на Павла як на зрадника Жидівського народу.
217. Щоб українці могли правильно зрозу­міти жидівську ненависть до Павла, я наведу такий приклад: українські партизани схопили в Карпатах большевика Олександра Кор­ній­чука і хочуть його судити, бо він українець, а поводиться, як слуга Московитії.
Корнійчук партизанам каже: «Я укра­їнець з українців, з роду козацького походжу, пишу драми по-українському, звеличуючи Лєніна і його товаришів. Ви не маєте права мене су­дити, я громадянин красної Россії, мене може судити тільки россійський суд!» Павло був кращим жидом, як Корнійчук українцем, бо Павло не поклонявся чужим авторитетам. Він, творячи реформу юдаїзму, хотів, щоб цю реформу визнали не тільки жиди, а й всі ґої (римляни, греки, єгиптяни). Він хотів, щоб реформована жидівська духовність (очолена Ісусом Христом) домінувала над духовним життям народів.
218. У Римі Павло відважно говорив рим­лянам: «Життя вічне в Христі Ісусі, Господі нашім» (До Римлян, 6, 23). «Правда ж Бога через віру в Ісуса Христа» (До Римлян, З, 22). Що це значить? Павло — римський грома­дянин, валить духовні основи Риму, не визнає ні римської державної релігії, ні римських державних авторитетів. Він, маючи римське право, руйнує римське право.
219. Римляни дозволяли в Римі усім ре­лігійним громадянам (єгипетським, персіян­сь­ким, жидівським та іншим) вільно практи­ку­вати свої національні вірування і мати свої свя­тині. Та вони (горді римляни) не могли прихильно ставитися до жидівської секти (до християн), які з ненавистю ставляться до інак­шевіруючих, і вірять, що тільки вони варті Бо­жої ласки. Ще таких самолюбних і нетоле­рантних віруючих досі не було на території Римської імперії.