Християнські громади в Римі від римлян-утікачів дізнаються, що українці (скити) потрясли основами Риму, пророки на ярмарках у Римі пророкують «падіння Риму».
58. Імператор Діоклектиян (268— 305), почувши, що в його війську є солдати-християни, які проповідують «падіння Риму», видає в 303 році наказ виявляти християн і карати їх. Їх стало тяжко виявляти, бо ті римляни, які творять таємну опозицію проти імператора, помагають християнам.
Вісті, які приносили до Риму втікачі з сходу (з Никомедиї, Візантії, Антиохії, Каппадокиї) підтверджували слова поета Овидія, що скит (житель Скитії-України) «має вигляд римського Бога Марса». Скит літає на коні, як буревій, жодний римський вершник не може його догнати і не може від нього втекти. Скит має могутні м'язи, впевнений в собі, погляд у нього рішучий, безстрашний, володарський. Римські легіонери бояться з скитами приймати бій. Кажуть, що скит в бою так шаліє, що для нього немає таких почуттів, як страх, обережність, роздумування. Він летить на коні так, ніби весь світ вже склав зброю йому до ніг.
59. Діоклектиян — житель Никомедиї (місто розташоване на азійському березі напроти міста Візантія, яке знаходиться на европейському березі). Він особисто знає, що значить воїн Скитії (України). Він стривожений наступом скитської кінноти, він утратив віру в себе, утратив силу волі, захворів і помер. Персіяни (іранці) займають Армянію, вторгаються в Месопотамію.
60. Після смерти імператора Діоклектияна почалася точитися боротьба за імператорську владу. Константин (син полководця Констанція Хлора, Хлор був правою рукою Діоклектияна, він загинув під час бою з скитською кіннотою, рятуючи життя Діоклектияна) має підтримку у війську. Він прагне стати імператором.
У Римі військова частина проголосила імператором Максентія (сина Максимиянового). Максимиян — славний полководець, який в 285 році розгромив Галлию, відігнав німецькі племена за Рейн, обдарив своїх воїнів великими скарбами. Рід Максимияна має великі впливи на життя міста Риму.
61. П'ять років точиться боротьба між імператорами Константином і Максентієм. Максентія підтримує римська знать — представники латинських родів, оборонці римської національної віри.
Константин, бачучи, що знать міста Риму діє проти нього, таємно контактується з рабами-християнами, які живуть у Римі. Раби-християни, які перебували в тилу військ Максентієвих, дізнавшись, що Константин є їхнім оборонцем, таємно повідомляли йому про рух військ Максентія, і відмовилися довозити харчі, тікали в ліси і гори.
62. Біля стін Риму (коло Мульвийського мосту) 28 жовтня 312 року Константин, підтриманий численними ватагами озброєних рабів-християн, які робили несподівані напади з засідок, перемагає Максентія.
Максентій потонув, переправляючись через Тибр. (Грецькі попи в майбутньому складуть легенду церковну, ознаменовану словами «Товтоніка», що значить «Цим переможеш»). На небі, кажуть попи, показався хрест. Константин вирішив орієнтуватися на хрест (на численні юрби рабів-християн). І бій виграв. Коли сонячне проміння пробивається через хмари, можна побачити на небі різні знаки — хрест, дивовижні пучки проміння, зірку та інші знаки, і той, хто бажає для створення легенди ними користуватися, має на це волю.
63. У місті Мілан в 313 році (Медіолан — місто в північній Італії) імператор Константин і Ліциній видали «Міланський едикт», у якому зазначалося, що відтепер християни мають ті самі права, що й визнавці всіх інших релігій. (Валерій Ліциніан Ліциній — полководець, який поміг Константинові перемогти Максентія, права рука Константина).
64. Між християнами постає незадоволення, розчарування. Християнські провідники мали на християн великий вплив тоді, коли їм казали, що Рим — ворог їхній впаде, імператор — ворог їхній недостойний, щоб християни його шанували.
Християни вірили, що при допомозі віри Христової вони звільняться з рабства, стануть багатими і сильними як римляни, і, маючи щасливе життя на землі, щасливо переселяться в Царство Небесне. Тільки невелика частина вірила, що для парафіянина земне життя не має жодної вартости.
65. Імператор Константин і християнські провідники (єреї) проголосили, що християни мають волю — мають волю вірити в Христа. Але з римського рабства ніхто не думає їх звільняти. Тільки той християнин є добрим християнином, який щасливо почуває себе в рабстві і смиренно служить римлянам-володарям.