Архиєреї церкви Христової сказали Колумбанові, що коли він поїде до людей Дніпра (Бористену) і намовить їх відректися від віри батьків своїх і наверне їх на віру Христову, то буде високо шанований Римом і Візантією.
І він поїхав до бористенів. І почав їх на віру Христову навертати, і переляканий повернувся і сказав: «Їх легше умертвити, ніж переконати, що їхня рідна батьківська віра недостойна. Вони сміялися з мене».
Вони (бористени) добре обізнані з релігією Христової Візантії. Вони навіть знали, що в 590 році в Єрусалимі християнські архиєреї встійнили свято осляче: свято в честь осла, на якому Бог приїхав до Єрусалиму.
113. У місті Едессі (місто знаходиться на північ від Сирії) під час ослячого свята єпископ сідав на осла. Тримаючи хрест у руці, він пишно їхав вулицею. І християни бігли стрічати його як Бога Ісуса. Вони кидали під ноги ослові галузки.
З церковними піснями єпископ в'їзджав на ослі до церкви Христової. У церкві Христовій осел не поводився смиренно — бекав і, махаючи хвостом, гасив свічки і бруднив підлогу, і тому цей новий обряд християнський був занедбаний.
114. Щоб церкву Христову пожвавити (адже євангелисти про свята і ритуали мало написали), папа римський (Григорій 1-й) в 590 році придумує свято «Сиропусної неділі». І в ці часи було придумане свято обрізання статевого тіла Господа Бога Христа. Обрізання (ритуал старо-юдейський) грає священну роль у церкві християнській. Християни щороку (14 січня) врочисто вшановують «свято обрізанія».
115. У 590 році принц Ірану (Персії) Хозроес звернувся до Маврикія (імператора Візантії), щоб він допоміг йому втихомирити бунтівників, які діють в його країні. Маврикій допоміг Хозроесові сісти на іранський престол.
Вони (визнавець віри Заратустрової Хозроес і визнавець віри Ісусової Маврикій) стали приятелями. Імператор Маврикій, ознайомившись з святинями Заратустри і його наукою, відчув у душі, що заратустріянські вчення краще промовляють до його розуму, як християнські. Він, прибувши до Константинополісу, сказав, як людина вільна і достойна, що не вважає себе ворогом Заратустри.
Архиєреї церкви Христової — люди вороже наставлені до всіх релігій на світі, і люблять вони тільки самі себе, почувши, що Маврикій не вважає себе ворогом Заратустри, почали таємно діяти. Вони намовили воєначальника (щирого християнина Фокаса), щоб він мечем заколов імператора Маврикія.
116. У Константинополісі юрбами ходять монахи — тверезі і збуджені діянням «Деонісовим». Вони викрикують зневажливі слова на адресу імператора Маврикія, і їх піймати тяжко: щезають, як зграя горобців.
Імператор Маврикій пішов з своєю родиною до святої Софії, щоб вияснити патріярхові, що справа віри — справа совісти, і імператор має право мати свої погляди на ті чи інші справи релігійні. Маврикій — людина спокійної і толерантної вдачі, не хоче силою зброї говорити з людьми інакшедумаючими.
Патріярх похитує головою, улесливими словами затримує біля себе Маврикія і його родину і жде здійснення таємної змови. Фокас з групою воїнів вривається до святої Софії. І він біля кивоту накидає мотузку на шию імператора Маврикія і, як осла, тягне по підлозі. Патріярх — святий христолюбець, невинний, як голуб, молиться.
117. І приведено п'ятьох синів Маврикіних. Імператор Маврикій мав право (він був прив'язаний) дивитися, як Фокас по черзі відрубує голови його синам. Маврикій, бачачи одрубані голови синів своїх, знепритомнів, і йому (непритомному) тут же була відрубана голова.
Жінка імператора Маврикія, яка з трьома молоденькими доньками притаїлася у святій Софії, молилася до Бога Ісуса, благала порятунку від озвірілих жорстоких християн-паґанців. Фокас, маючи святе благословення від патріярха Константинопольського, поводився з доньками імператора Маврикія так, як йому підказували варварські дикі жадання. Задовольнивши тілесну жагу, він на очах їхньої матері повідрубував їм голови, і потім їхній матері голову тут же відрубав.
Очевидно, таких благочестивих подвигів християнських, які здійснює християнин Фокас з патріярхом Візантії, немає у Скитії (Україні-Русі), бо в них ще не утверджена віра візантійська, в них ще немає християнської культури...
118. Фокас вважав, що замордована родина імператора Маврикія має рідних і приятелів. Вони можуть боронитися. І тому він їх ловив по Константинополісі, виколював їм (за атенським звичаєм) очі, виривав їм язики, живцем палив. У анналах Візантії з найменшими деталями описані подвиги Фокаса, облагородненого вірою Христовою.