Патріярх Константинополісу, дізнавшись, що Фокас вже вимордував рід Маврикія, який заразився наукою Заратустри, перехрестився і християнина Фокаса освятив на імператора Візантії. Папа римський (Григорій) підняв руки перед іконою Бога Ісуса Христа і (як твердять аннали) проречав: «Аби рука Фокасова скріпилася проти всіх його ворогів. І Фокас за таке святе благословення подарував папі римському титул «вселенського єпископа».
Брудні, огидні варвари, вони не говорять, а гавкають, живуть, як скотина, без віри Христової над берегами Бористену (Дніпра), вірять духам Предків своїх, обожнюють сонце, ріки свої, цілують землю рідну, звуть її матір'ю-Кормилицею, їх би навернути на правдиву віру Христову і їх би передати під опіку патріярха візантійського, або — папи римського, їх би просвітити чудами нового імператора Фокаса, їх би навчити візантійського милосердя.
119. Фокас — імператор Візантії (602—610) — людина вихована на високій культурі і цивілізації Візантії Христової. Він, ставши імператором, здійснює новий ритуал: він поклав у коробку голову імператора Маврикія і голови п'ятьох синів, обгорнув їх шкірою і відіслав, як дарунок, до нечестивого визнавця віри Заратустрової, до Хозроеса (імператора Ірану). Ось, мовляв, маєш нового визнавця-заратустріянина, тішся!
Хозроес, нічого злого не підозріваючи, розгорнув дари, прислані Візантією до Ірану, і жахнувся, відвернувся від страшних спотворених голів. І сказав своїм дворянам, щоб вони подивилися і самі переконалися, що значить культура, цивілізація і християнська ортодоксія імперії Візантійської.
120. Гераклій (полководець імператора Маврикія) залишає зі своїм військом Картаґени і прибуває до стін Константинополісу. Він вважає, що Фокас має менше прав як він, і тому він (Фокас) повинен йому відпустити престол імператора.
Патріярх Константинопольський, маючи спритних шпигунів, дізнався, що Гераклій має військо сильне, і імператор Фокас не відважується починати бій. Гераклій входить в Константинополіс, його вітає патріярх. Імператор Фокас молиться у палаці, вірить, що він є під духовною опікою патріярха. Ні. «Всяка бо влада від Бога». Воїни Гераклієві зв'язують імператора Фокаса і вбивають.
121. Священики (духовні провідники святинь Заратустрових) оглянули «дар», присланий Іранові з Візантії, сказали імператорові Хозроесові, що архиєреї церкви Христової є людьми Анґра Маню (синами Сатани). Вони жорстокіші за диких звірів і хитрі та підступні як змії. Честь (звичайна людська гідність) вимагає, щоб цар (імператор) Хозроес помстився за свого приятеля-імператора Маврикія, який бачив світло в науці Заратустри.
Хозроес, очоливши своє військо, перейшов ріку Евфрат. Сирійці радо вітали його армію: сирійці вірили, що прийшов час — вони будуть визволені з жорстокої візантійської деспотії. Візантійська деспотія була жорстокішою за всі досі відомі деспотії тому, що її наймане військо складалося з різних злочинців. Злочинці не мали почуттів національної гордости, їм були незнані сентименти. Вони розважалися, бачачи муки катованих людей, і в цьому знаходили насолоду життя, і тішилися, що їхні вчинки оправдані архиєреями церкви Христової.
122. Селища Антіохія, Дамаск, Цезарія (місто біля Єрусалима) радо привітали військові частини Хозроеса. Єрусалимський загін (загін найманих військовиків візантійських) чинив опір, але — примушений був здатися. Є дивні настрої — населення байдуже ставиться до святощів церкви Христової. Іранські воїни винесли з церкви «мітичний гріб Христовий» і «хрест Христовий» і, як військові трофеї, навантажили на віз і відправили до Ірану.
Святі мощі-кості, які так ретельно зносили єпископи церкви Христової, були викинуті на смітник псам. Згоріла в Єрусалимі церква імператора — святого Константина і його матері святої Гелени.
Хозроес, отримавши вістку від єгипетських патріотів, вигнав з Єгипту візантійців. Єгипетський (олександрійський) патріярх утік з своїми ближніми «браттями во Христі» на острів Кипр, ближче до Константинополісу. Іранське військо, окупувавши Малу Азію (візантійські колонії), отаборюється на березі Босфору, біля «врат» Візантії. Свята Софія б'є в дзвони — просить у Христа порятунку.
123. Імператор Гераклій шле з Константинополісу (через Босфор) човни з послами — просить миру в Хозроеса. Хозроес відповідає: «Не дам я миру імператорові Римському до того часу, поки він не відречеться від розп'ятого Бога. Жорстокість не є релігією».
Рятуючи Константинополіс, імператор Гераклій і патріярх вирішили купити мир у Хозроеса, пославши йому як дарунок «тисячу коней, тисячу талантів золота, тисячу талантів срібла, тисячу шовкових суконь і тисячу дівчат». І мир — здобуто. Тисячу дівчат треба було негайно мати таких, які б були миловидні, молоді, непорочні. Єпископи зібрали їх по парафіях і сказали їм, що «Господу Богу Христу вгодно», щоб вони з кіньми були відправлені до воїнів Хозроесових.