Єреї повісили на торзі закутим юнакам і юнкам дерев'яні хрести і почали до їхніх уст підносити ікону Господа Христа. «Цілуйте, віру правдиву приймаючи! Христос визволить вас з неволі, з гріхів вільних і невільних, підете на землі батьків своїх».
136. Перелякані юнаки і юнки готові були найбільші муки прийняти, щоб тільки повернутися додому (до родин своїх, на степи квітучі, в діброви співучі). Єрей ікону Господа Бога Христа підносячи до уст юнаків і юнок, речав: «Уже палає вірою Христовою Скитія (земля Ґоґа і Маґоґа), схрещується Русь варварська в ім'я Отця і Сина і Святого Духа».
Один з юнаків скинув з шиї дерев'яного хреста і сказав голосно: «То мій Бог! Він мені дає Світло і Тепло. Усе, що родиться на землі, клониться до Бога, якому я вірю». І він показав рукою на Сонце. Монахи зв'язали «нечестивого ідолопоклонника», «паґануса-варвара». І почали бити. Його друзі почали його боронити.
Жиди-купці почали боронити юнаків, кажучи, що вони є куплені і закон імператора Візантії забороняє бити раба без причини. І коли підійшов рабін, то він монахам пригадав, що у щасливі часи був виданий імператором Веленсом (364—378) «едикт», що монахи не мають права жити у містах імперії, бо вони дармоїди, ведуть неморальне життя, на вулицях чинять бійки. І сказав рабін монахам, що сонце не є ідол (рукотворний образ), і тому ту людину, яка поклоняється Сонцеві, не можна вважати ідолопоклонником.
137. Імператор Лев Третій, коли перед ним постало питання: бути по стороні архиєреїв святої Софії чи жидівської громади, підтримав архиєреїв. І дав наказ хрестити жидів вогнем і мечем, і було це в 722 році.
Жид, який не хотів зраджувати віри батьків своїх, був покладений головою до пня. Монахи, перехрестившись, відділяли голову від тулуба. У Константинополісі в ці часи жила громада християн (монтаністів). Вони, визнаючи науку свого учителя Монтана, вірили, що справжній християнин не повинен брати в руки меча. Монтаністи ждали приходу Христа і «нового Єрусалиму». Монтаністи були зібрані на площі гіподрому (біля святої Софії), їм було сказано, що прийдуть єреї з святої Софії і будуть їх хрестити, бо хоч вони (монтаністи) і вірять у Христа, та їхня віра не є правильна, бо не приносить користи візантійській ортодоксії. Монтаністи знали, що Візантія має закон: той, хто приймає віру Візантії, стає духовним рабом Візантії.
Єреї, ідучи з святої Софії з кропилами і кадилами, побачили чудо: монтаністи самі себе облили оливою і спалили.
138. Константинопольський патріярх Анастасій (730—754) вважав, що араби (мусульмани) мають військовий успіх тому, що християни починають вірити так, як і мусульмани: ікони в церкві не потрібні. Коли ж є такі християни, які поклоняються і цілують ідолів християнських, то тільки тому, що перелякані й не хочуть, щоб єрей у церкві їх проклинав. Патріярх Анастасій вважав, що імператор Лев Третій правильно робив, даючи накази сокирою розбивати ікони християнські. Патріярх Анастасій вважав, що поклоніння іконам — справа ідолопоклонна.
Щоб духовність християн скріпити і їх мобілізувати проти мусульман, він (патріярх Анастасій) виніс з своєї палати ікони Господа Бога Христа, Богородиці Марії та всіх інших святих угодників і викинув їх на смітник. І дав наказ, щоб всі архиєреї і єреї наслідували його благочестивий подвиг.
139. Імператор Константин 5-й (741—775) обурився, що патріярх Анастасій, не порадившись з ним, викинув на смітник ікону Ісуса Христа — Бога імперії Візантійської. Адже він (імператор Константин) заступник Бога Христа. Є правда, що між християнами (під впливом дій мусульманських) існує зневажливе ставлення до ідолів релігії християнської, і патріярх Анастасій вважав, що його вчинок корисний для Візантії.
Архиєреї святої Софії, які вислужувалися перед імператором Константином, сказали, що патріярх Анастасій, викинувши на смітник ікони (ідоли) Бога Христа, скріпив почування мусульман, які жодних ікон не визнають, бо бачать у них вияв паґанізму, многобожжя, ідолопочитання.
140. Імператор Константин 5-й наказав зірвати ризи з патріярха Анастасія і посадити його голого на осла обличчям до хвоста, і возити його біля святої Софії, а потім по гіподромі.
Патріярх Анастасій — людина освічена, стара, глибокодумна, їде на ослі, тримається за хвоста, щоб не впасти, рукою прикриває «грішне тіло». Жителі Константинополісу стоять на гіподромі, регочуться, бачачи надзвичайне видовище. Що ж це є? Тріюмф висококультурної Візантії — святині ортодоксального християнізму? Візантія вірить, що вона — духовна краса світу, учитель краси і моралі, колиска, в якій виколихуються святі догми, канони, ритуали. Візантія вірить, що вона має диких варварів учити правдивої віри, правдивої любови людини до людини, правдивої моралі, правдивих законів.