141. Архиєрей Константин, який посадив патріярха Анастасія на осла, стає патріярхом Константинопольським. Він має завдання велике — вибрати між монахами найздібніших, які знають мову жителів Бористену (Дніпра) і їх підготувати для великої справи. Вони, як агенти двору імператорського і як місіонери, підуть на північ, щоб навернути русичів (українців) на православну віру Христової Візантії і підпорядкувати їх Візантійському патріярхові.
Імператор Константин 5-й дає новому патріярхові Константинові великі дари, надіючись, що він довершить для Візантії велику корисну справу — наверне Скитію (Україну-Русь) на Христову віру візантійську, і це відчине для Візантії врата на північ. Та ідуть місяці — монахи не охоче ідуть на північ, а ті, що ходили, вернулися і кажуть, що люди Бористену (Дніпра) хитрі, живуть в достатках, усе в них є. Їм кажеш про Бога Христа, а вони відповідають: «Пощо нам чужого Бога, рідний Бог коло порога!»
142. Імператор Константин ножиком перерізав горло патріярхові Константинові і дав наказ паракимоменові (першому міністрові), щоб кров, випущена з горла патріярха Константина, була передана псам, які живуть у гінекеї (в жіночому палаці). Архиєреї святої Софії кажуть, що русичі (українці) — дикі варвари-маґоґи не тільки мають бридкі обличчя, собачу мову, а й склад мислення у них скотинячий, чому?
Бо русичі (українці) християнам (єреям Візантії) кажуть: «Ісуса-Бога ромеї до дерев'яного стовбура прицвяхували. Бога вбили? Щось не в порядку з вами, або з Богом вашим, ідіть геть з землі нашої, не псуйте нам настрою!» Хіба ж таких варварів можна охрестити? Хіба їх можна заставити стати на коліна перед патріярхом Візантії?! Вони Сонце люблять, а не патріярха!
143. Імператор Константин 5-й 24 серпня 767 року дає наказ єпархові Константинополісу і курапалатові (міністрові), щоб вони при допомозі легіонерів попарно пов'язали монаха з монашкою і водили їх по вулицях Константинополісу. І, щоб били голих монахів і монашок по голові іконами Богородиці і Бога Ісуса. Чому? Святі ікони для тих, які їх цілують, повинні бути приємними навіть тоді, коли вони стукають їх по голові.
Імператор Константин 5-й вважав, що поклоніння іконам (ідолам) перетворилося у явище душевної хвороби. Єрей у святій Софії ножиком зішкрібає фарбу з ікони, мішає цю фарбу з тістом і вином, пече — і причащається, щоб приподобитися Богові Христові. Так є, що «Пресвітери і клирики зшкрібали фарбу з образів, змішували її з проскурками й вином, і роздавали після Причастя» (Митрополит Іларіон (Огієнко), «Іконоборство», стор. 34, Вінніпеµ, 1954).
144. Мусульманський письменник Мансі (13, 110), оглянувши церкви візантійські, пише: «Християни хваляться, ніби поклоняються правдивому Богові. Та ж вони дали світові більше ідолів, ніж вони зруйнували їх по храмах Греції. Християни (визнавці духовної науки) не соромляться прилюдно кланятися фігурам, зробленим з металу, каменю, глини, дерева, малюнкам, намальованим на полотні, незграбним подобам різних незчисленних чудотворців».
«Християнство зробилося культом ідолів. У цей час наші мечеті та синагоги прикрашені тільки присутністю Духа правдивого, єдиного Бога і законами Пророка».
Усі на світі ідолопоклонники знають, що образ (ідол) не є Бог, а тільки ікона (образ, ідол, портрет) Бога, і вони не поклоняються ідолові (образові), а тому, хто на іконі (на образі) зображений і вірять вони, що Той, хто є на образі, живе на небі, Він — Отець небесний, і в християн є це іконопочитання (ідолопочитання) — і одні люди можуть його оправдувати, інші — осуджувати, і кожний з них буде по-своєму праведний.
145. Імператор Ірина (780-802) в 787 році скликала 7-й Вселенський Собор, на який прибуло 375 архиєреїв. Архиєреї (переважно грецького походження) вирішили, що віра Христова буде більш привабною, коли буде збагачена ритуалами тими, що були у храмах Богів Зевса, Аполлона, Посейдона, Атени, Деонисія.
У храмах Деонисія (Бога виноградників) була свята євхаристія: греки у храмі причащалися виноградним вином (кров'ю Бога Деонисія), і п'яніння вони пояснювали як прояви святої євхаристії. Грецьке слово «євхаристія» значить «благодарність», «вдячність».
146. І на 7-му Вселенському Соборі архиєреї постановили впровадити і в церкву Христову «Тайну святої євхаристії». Імператор Ірина (дружина імператора Лева 4-го) була грекинею, виросла вона в Атенах під опікою монахів. Ставши імператором, вона дозволила тим монахам, які втекли з Константинополісу, повернутися до монастирів. Наприклад, в Константинопольському Студитському монастирі було тільки 12 монахів. Вони розбіглися тоді, як імператор Константин 5-й був дав наказ роздягненого монаха зв'язувати з роздягненою монашкою, і водити їх по вулицях.