Выбрать главу

Тепер у Студитському монастирі знову живе тисяча монахів, вони славлять імпе­ратора Ірину.
147. Ритуали старогрецької релігії, які були на 7-му Вселенському Соборі звеличені патріярхом Тарасієм, імператором Іриною і її сином, та архиєреями (греками), розгнівили Рим. Папа Лев Третій (795—816), щоб відріз­ни­ти себе і латинську церкву від констан­тинопольської, поголив бороду. Архітектам церкви Христової стало зрозуміло, що зви­чайний народ ніколи не вникав у глибини богословської науки. Він змучений борнею за хліб насущний, шукає спочинку і розваги, і знали про це давні імператори Риму. Потрібні церкві Христовій колоритні зворушливі свята, які б нагадували старі римські карнавали, обходи з свічками храму Юпітерового.
148. Андрій Лихеринський, живучи в по­стійному недоїданні, має багато видінь — явище галюцинаційне. Є в його видіннях зво­рушливі образи, на основі його видінь церква Христова утвердила свято Покрови.
У 813 році було придумане врочисте свято Богоявлення. Папа Григорій Четвертий при­думує «свято всіх святих».
149. Імператор Лев 5-й (813-820) відмо­вив­ся цілувати ікону Бога Христа, яку йому підніс у святій Софії патріярх Никифор. Імператор сказав, що християни поділилися на дві во­рожі групи — одна група християн цілує ікону Бога Христа, а інша — кидає її в болото, топчеться по ній, зве її ідолом. Хіба може бути Візантія міцною, маючи таку віру?
Патріярх Никифор в 814 році у своїй па­латі зібрав архиєреїв, щоб осудити імператора Лева 5-го. У 815 році архиєреї організували обхід навколо святої Софії, несучи в руках сотні різних ікон. Монах (архимандрит Фео­дор Студит) також улаштував шумне свято в честь ікон. Імператор Лев 5-й отримує в палаті дари, йому привезені з Києва гре­ками-купцями.
150. Греки-купці кажуть імператорові, що Київ — град дуже багатий, має великий торг. На торзі купці з Ірану продають шовк, купці з Риму продають оксамит, а купці-греки про­дають паволоки, аравійці продають мечі, при­везені з Дамаску. Українці (русичі) кажуть, що в них є все, вони від чужинців нічого не хочуть, є в них бажання, щоб чужинці були їхніми приятелями. Вони вгощають чужинців хмільним медовим узваром, страва у них смачна і дуже поживна. У них є золоті миски. У них дуже пошановані їхні воїни, і особливо ті, які мають шрам на обличчі.

На питання імператора Лева 5-го греки-купці відповіли, що кияни кажуть: «Ви на полотні і на дошках намалювали юдейця Ісуса в грецькій одежі. Привозите такі ікони до Києва на торг, хочете від нас круг воску чи міх пшона за ікону Бога? Дай міх пшона, ма­тимеш Бога Христа, правдиву віру матимеш, рай на небі матимеш». Вони (кияни) такі слова кажучи, голосно з нас, греків, сміються, дурними людьми нас називають, обманцями, жебраками. Вони нам дають міх пшениці, а ікону Бога Христа не хочуть брати, кажуть, що вони не захоплюються привезеними з Візантії божествами.
151. Імператор Лев 5-й оглядав дари, при­везені з Києва: горючий камінь (чудодійний янтар) — мрія для принцес Візантії, білі, як перший сніг, і легкі, як вовна, хутра горно­ста­єві, хутра соболеві, хутра лисячі. Яка розкіш? Киянки одягаються пишно, у вухах мають усе­рязі (сережки) золоті, діямантові, рубінові, за­каблуки окуті золотом. Що зробити, щоб Київ навернути на віру візантійську, щоб у Києві був грек-митрополит — наставленик Візантії?
Греки-купці сказали, що в Києві є купці-араби, які, так як і юдеї і кияни, сміються з візантійських ікон-ідолів.
152. Імператор Лев 5-й наказав ареш­тувати патріярха Феодора, який поклоніння іконам ставить вище справ Візантії, і дати патріярхові сто ударів ремінням.
Архиєреї святої Софії відчули, що й вони будуть биті, і організували змову — вранці 25 грудня (на різдво Христове) 820 року імпе­ра­тор Лев 5-й умер — ніж стримів у його спині.
Імператор Михаїл (820—830) випустив патріярха Никифора і архимандрита Феодора Студита з в'язниці і сказав, що він не карає тих, які б'ють поклони до ікони Бога Ісуса і не ка­рає тих, які викидають ікони Бога Ісуса на смітник. Він журився, бачачи, що Візантія са­ма себе виснажує церковними суперечками. Він пробує християн мирити, та бачить, що вони самі на себе дихають такою ненавистю, що при кожній сварці на вулицях Констан­ти­­но­полісу зчиняються бійки. Купці (прибулі з Києва), приглядаючись до бійок, кажуть: «Гре­ки, маючи правдиву віру, правдиво один одному голови розбивають і всіх порядних лю­дей дикими варварами називають. У нас, у Ки­єві, ніхто за справи віри не сперечається, зем­­ля — мати наша, небо — батько наш, ми — їхні діти, Дажбог нам дає світло, тепло, ми в Даж­бога нічого не просимо, усе, що Дажбог дає, приймаємо і хвалимо Дажбога за дари святі.
153. Імператор Феофил (830— 842) дав на­каз, щоб монахи ставали військовиками, Ві­зан­тія має таке мале військо, що не спро­можна боронити себе. Монахи, почувши про наказ імператора, порозбігалися. Розгніваний імператор Феофил наказав поруйнувати мо­настирі 20 січня 842 року він умирає загад­ковою смертю.
І стало ясно, що Феодора (жінка Феофила) була таємною приятелькою монахів і при їхній допомозі тепер вона сіла на престіл імператора Візантії, біля неї її малолітній син Михаїл. У грецьких анналах зазначено, що в ці часи русичі (українці), дізнавшись, що Ві­зантія не має імператора, «завоювали Кон­стантинополіс». Оглянувши місто, вони по­вер­нулися до Києва.
154. 18 червня 860 року воїни України (Ру­си) на 20 кораблях причалили до Констан­ти­нополісу. Імператор Михаїл 3-й (842—867), син імператора Феофила, кволий і переля­ка­ний, відкупився, пообіцяв давати Києву дани­ну і кращі місця на торзі в Константинополісі для купців-киян.
Архиєреї винесли з святої Софії ікони Бога Христа, архистратига Михаїла, Богородиці Ді­­ви Марії і просили українців (русичів) при­йняти віру візантійську.
Константин Багрянородний (внук імпе­ра­тора Василія Першого) у «Життєписі Василія Першого» пише, що українці (народ скит­ський) не хочуть приймати візантійської віри.