ДЕНЬ 18
1. О заклопотані діти плянети Земля — які ви багаті: і святощі, і гріхи ваші — це природа безпосереднього життя вашого. Так є: люди стають богами, боги стають людьми. Дійсність стає легендою, легенда стає дійсністю.
Орь і Лель — дійсність і легенда. Заратустра і Будда, Крішна і Конфуцій, Христос і Могамет — дійсність і легенда. Сонцеград (град Кия), Бенарес, Єрусалим, Рим, Константинополь, Мекка — дійсність і легенда.
Є в легенді дійсність, і є в дійсності легенда. У жорстоких людей жорстока дійсність і жорстока легенда. У благородних людей — благородна дійсність і благородна легенда. Народ без легенди — значить народ без уяви. Народ поневолений чужою уявою не має права розвивати свою уяву.
2. Мати-Земле моя, я твій син. Так є: коли притулю вухо до грудей Твоїх, чую гомін віків — чую легенду Первосинів і Перводочок України (Руси).
І в легенді цій я бачу своє переднародження, я з Орем стрічаю сонце на березі Дніпра, веду задушевні розмови з волхвами у Київському Священному Гаю, де біля Врат Слави вдень і вночі горить Вічний Вогонь Духа Предків.
З вершниками я лечу росяними духмяними степами, щоб стримати хід вторжників-ромеїв. У ратньому бою мені під ноги падає сонце — з моїх грудей пливе кров у груди Твої, мати-Земле моя. І я в Тобі стаю Тобою. І Ти, мати-Земле моя, з сонця і крови свого «я» знову родиш мене.
І я, перевтілившись, живу у світлих очах потомків моїх — я — вони, вони — я. І інтуїцією мого «я» я чую (чую не розумом і не чуттями), чую навиками, які мені, як скарб надмудрости, мої предки передали — благословення Дажбоже чую. І благословенням осяяний дарую внукам легенду віків.
3. «Варварська Україна (Русь) підняла меч над двоголовим орлом Візантії! Три тижні тому до Константинополя привезені з Атен вино, масло, мідь, з Колхиди — золото, тканини і раби, з Гераклеї — хліб і бавовна та фініки з Месопотамії, з Нікеї — срібло, з Кипру — папірус, з Лесбосу — вино, з Ольвії — риба і хліб, пірати привезли ладан, миро, дорогоцінні каміння, янтар.
І, о непорочна Діво Маріє, суворі, як римський ідол Марс, мечоносці України (Руси) оточили кораблі. І ні дзвони святої Софії, ні армія нашого імператора їм не страшні. Вони навантажили скарби на свої кораблі. І сказали: «Ромеї, не вторгайтеся на наші землі, не примушуйте нас бути месниками». І попливли вони до земель своїх» у град Кия, де вічний холод, де вічна тьма північна. З снігу ґоґи і маґоґи — русі аборигени родяться, нескоримі скитські епігони!» — сказав Візантійський патріярх Фотій, читаючи Езикіела у святій Софії 860 року.
4. Оріяна (Україна-Русь) квітуча долина плянети Земля. Вона осяяна лагідним сонцем — влітку немає великої спеки, взимку немає великого холоду.
«Діти Дажбожої України (Руси) поставили на коліна христовірну Візантію, щоб шанувала сусідів своїх», — сказали воїни-кияни. І Візантія їм дала данину. І вони (внуки Дажбожі) з великими скарбами прибули до Києграда.
Кияни слово «внук» (від ведійського «анука») вживали в значенні «помічник», «залежний». І коли вони казали «внук Дажбожий», то розуміли «помічник Дажбожий», «залежний від Дажбога».