І греки-ромеї знають, що віра батьківська — сила велика. І щоб ви сили великої не мали, вони казатимуть вам, щоб ви вірили юдейцеві Ісусові, бо Він є добрим, правдивим Богом, розп'ятим на деревині.
Воістину кажу вам — там, де люди людей на деревині розпинають, там, де люди людей, як скотину, на торзі продають, розп'яті люди і Бог у них розп'ятий.
Бог є там, де люди добрі, правдиві, мирні. Бог України (Руси) — правдивий Бог, бо і земля в нас є правдивою землею, і небо наше є правдивим небом, і люди наші є правдивими людьми. Світло бо від Світла походить!»
23. «Треба не серце, а камінь в грудях мати, щоб рідного брата купцям у неволю єгипетську продати», — так я вчора сказав грекові, який у Києві людей наших на віру юдейця Ісуса улесливо навертав, кажучи, що Бог один, а кияни багатьом Богам вірять і їм вони поклоняються, і тому вони неправдиві люди.
Так, у нас в Києві є наші рідні Боги, а ми є їхніми рідними дітьми. Наші Боги — вірні приятелі наші, і з ними ми живемо як одна дружня велика родина. Безсовісний той чужинець, який загощує у наш гостинний дім, і при наших дітях наші порядки і наші звичаї обмовляє.
Богами нашими є Сили Землі нашої, Богами нашими є Ріки, Гори, Ліси, Вітри наші. Богами нашими є Весна, Літо, Зима, Осінь наші. І без них ми не хочемо жити, Бог значить Датель Буття, є Буття — є Життя. Є життя — є люди.
Греки-ромеї на дощині намалюють юдейця Ісуса з образом на дереві замученого чоловіка напівголого і кажуть: «Це Бог правдивий, раби зі страхом і трепетом підступіте, віру правдиву матимете!» А я кажу: «Там, де страх і трепет, то не тільки правдивої віри немає, а й думання страхом затьмарене. Закони юдейські — правдиві чи неправдиві — нам не потрібні, бо ми люди мудрі, а мудрі люди тому й є мудрими, що в них є свої закони — свій шлях життя».
24. «Благословляю правдоносні мечі ваші! Без перемоги не вертайтеся. Хто вмирає в бою за Бога України (Руси), той смертю смерть перемагає і знову народжується, і безсмертніє у безсмертності Роду свого.
Хто в бою з переляку меч з рук випускає і здається в полон, стає рабом. Хто є рабом на цьому світі, той буде рабом і на тому світі.
Внуки-помічники Дажбожі, поцілуйте мечі свої і мечами поміняйтеся, поцілунок — любов. І землю-Матір поцілуйте. І матерів поцілуйте. І муж жену хай поцілує. І наречений наречену хай поцілує, життя нове з нею зачинаючи.
Ідіть, прийдіть і поставте гречинів-ромеїв на коліна, щоб вони не вторгалися на святу землю України (Руси)! Дажбог, праведний Бог батьків наших, іде з вами, ви переможете!»
25. 2000 кораблів (лад'їв) стоять біля Києва на берегах Дніпра. Літописець пише, що «в кожному кораблі було тридцять або сорок воїнів».
Після промови святата Божедара, а це вже була передвечірня пора, воїни ішли до берега, де стояли кораблі, навантажені щитами, стрілами, мечами, печеним м'ясивом, солоним салом, медом, зерном, сушеною рибою.
На березі рядами стояли коні. І ходили озброєні воїни. І на горбах, де стояли жінки, діти, діди, горіли смолоскипи. Горіли ясно і врочисто — був тихий вечір. І далеко у степах було видно Київські вогнища. І люди прибували на човнах і на возах з сусідніх селищ до Києва, щоб ранком проваджати в ратню дорогу воїнів.
26. Скандинавці-варяги були охоронцями при дворі імператора в Константинополі. І мандрівні озброєні купці (прибулі з Скандинавії до Києва) також звалися варягами.
Варяги і греки, які були купцями, і крам свій продаючи, намовляли киян зрадити віру батьківську і прийняти віру грецьку, стривожилися. Вони побачили у Києві багато тисяч воїнів прибулих з володінь (царств) України (Руси).
Володіння (царства) України (Руси) жили незалежним життям. І простори у них не були великі, бо розміром рівнялися таким країнам, як теперішні держави Лібанон, Коста Ріко, Ґватемаля, Ізраель.
Українська (Оріянська) імперія ніколи і ніким не була покорена. Ні Іран (Персія) Дарія, ні Греція Олександра Македонського, ні Рим Траяна не мали сил заволодіти землями внуків Дажбожих. Вони (чужинці) постійно вторгалися на південні береги Української імперії та, мечі свої поламавши, верталися безславно додому.
27. Варяг Хведір і його брат Аскольд та грек Афанасій (він казав, що є купцем, та справді був архиєреєм-шпигуном з Константинополя) насвітанку сіли на коней, укравши їх у атімана Улеба.
Вони галопом летіли на південь. Та їх стримали атіманські ратаї, і привели до Києва. І атіман Улеб спитав царя Олега, що робити з спійманими варягами і греком?
Олег сказав, що атіман Улеб може їх покарати. Улеб відібрав мечі у варягів та коли хотів у Афанасія взяти книгу, то Афанасій сказав: «Святу Євангелію християнин не дає варвару на зневагу».