44. Після молитви вершник Ростун підійшов до пророка Гугула і сказав: «Світлий віщуне Гугуле, вчора грек Ардаґастас прибув з купцями. Він одяг має чорний, на грудях — золотий хрест. І греки, прибулі з Атен, цілують йому руку.
Ардаґастас підійшов до Дніпра, де я коня напував, і заговорив до мене по-нашому. Він сказав, щоб я повів його до Священного Гаю. І я прийшов сказати вам про це».
І сказав пророк Гугул: «Не хочу бачити єрея у Священному Гаю. Неправдомовні вони люди. Наші предки не любили їх». І сказав Ростун: «Але Ардаґастас має коси русі, як у мене. І світлі очі має». І він, упевнившись, що ніхто його не бачить, сказав: «Слава Дажбогу!»
«Скажи, щоб він прийшов до мене», — сказав Гугул і пішов до своїх одноплемінців гугулів, що прибули з Карпат, дари принісши.
І Гугул сказав гугулам: «Любі мої гугули, гордість чада Дажбожого, ви гугулите (на сурмах закликаєте) до бою ратнього. І гул трембіт душу зворушує. І тоді й кров по жилах жвавіше пливе».
«Кланяйтеся від мене атіманам Гугулії Радимові, Браздові, Сколеві, Ужеві, Мукачеві, Кривулі і Сварукові. І моїм сестрам Предславі, Семирі і Родославі кланяйтеся». І гугули, дари передавши, пішли на Хрещату долину.
45. Віщий Гугул їв варену пшеницю. І пив вар (настій з лісових ягід і корінців). Ардаґастас підійшов до Врат Слави, поклонився і поцілував знамено Бога України (Руси) — Трисуття.
Віщий Гугул побачив сльози на очах грецького архиєрея Ардаµастаса. І сказав: «Сльози — молитва душі. Якщо ти читтна (чесна) людина, то ти не справжній ромей (гречин). Знати хочу, чого волієш?»
«Так, правду речеш, ми, кияни, люди багаті. У нас все є. Людині чужого язика, що приходить до граду нашого, ми зерно даємо, м'ясиво, мед. І — добре слово. Без доброго слова мед недобрий, доброта наша щира й весела».
«Але ми нікому не даємо віри нашої і ми ні від кого віри не беремо. Наша віра — це наша борня за життя. Ми боремося, щоб жити. Ардаґастасе, чому твоя душа в сльозах?»
46. І сказав архиєрей Ардаґастас: «У релігії України (Руси) є ритуал — коли в дім приходить гість дорогий, то йому ноги миють і дають йому свіжу сорочку. І потім його запрошують до столу на місце почесне, стравою вгощають. І кажуть: "Чим багаті, тим і раді"».
«Пані дому пере одежу, на сонці сушить, рублем-качалкою її зм'якшує. Щоб людина чужого язика у свіжій сорочці в путь вирушала. І дають подорожньому на дорогу хліба, меду, сала. І кажуть: "Ідіть з Богом". Я прибув до града Кия і бачу — мене ніхто по-київському не стрічає».
47. Віщий Гугул сказав: «Покони міняються, життя — вічний рух змін, перетворень, старінь і молодінь. Так було — ми хліб святий давали зайдам (ромеям — гречинам — германам). І вони брали хліб з рук наших, пили мед і чинили блуд. А в нас є покон строгий — за блуд тато виганяє доню з дому, доня без чести — сором для всього роду її».
Архиєрей Ардаґастас спитав: «Чому Київ не любить ромеїв (гречинів)?» Віщий Гугул відповів: «Бо ромеї (гречини) чинять зло в ім'я Бога — юдейця Христа милосердного. Знають усі язики, які на сусідніх і далеких землях живуть, що ми, потомки царя Кия, багаті. Є в нас золото, срібло, залізо, мідь, дерево, ріг, віск, хутро, шкіра».
«І є в нас краса наша ненаглядна — Небо святе, звемо його Сваргою, а то значить дивною силою Самородженою і Саморуководною. І є в нас життя наше — Земля рідна, в якій є соки для крови нашої. Береш землю нашу — значить відбираєш у нас життя».
48. «Ми поклоняємося Матері — Землі святій, а ромеї (гречини) це бачать і за це зневажають нас, звуть нас дикунами, барбарами чи варварами, паґанусами. І ми не гніваємося, зневажаєш — зневажай, тільки Священний Гай, де могили Праотців наших, не засмічуй, не тривож лісу, Праотцям потрібний вічний спокій».
«Не гніваємося на ромея (гречина), він бідний як жебрак. І коли б я був греком, то і я б у Греції не кланявся землі. Чому, питаєш? Земля у Греції не варта, щоб до неї молитися -на ній немає життя, на ній немає пшеничних ланів. Земля Греції — мертва глина, безводдя, нещастя, суховії, голод. Щоб жити, треба красти, обманювати — тяжке життя гречини мають і мені, як людині, шкода їх, хоч і знаю — прикрі вони люди».
49. «Наші праотці казали "за", “жя", "зем", що значить "життя". І слово земля у нас значить “життя". Ми поклоняємося життю, розумієш? Ти, Ардаґастасе, коли є правильною людиною, то видиш, що в Україні (Русі) живуть люди правильні, а не барбари. Ромеї (гречини) вузькодумні, їм треба сказати, що кожний плід має інший смак. Є плід гіркий, а є солодкий чи кислий. Не можна казати, що тільки кислий плід добрий. Якщо ромей (грек) кислий, то це не значить, що кислий смак найкращий. Вони кислі, а ми гіркі, а інший язик — солодкий, не треба ці смаки змішувати, усі вони по-своєму смачні, і хай благословиться життя їхнє».