50. Архиєрей Ардаґастас сказав: «Жив я в Атенах чотири роки. Бачите, я світловолосий і сіроокий, як богиня Атена. Ще перед приходом гречинів до Греції, жили на землі, яка тепер зветься Грецією, пелазги — люди світловолосі і сіроокі, і була в них богиня Атама, що значить "Нетемна", "Світла". Пелазги бачили, що єгиптяни і фінікії темноокі і темноволосі, і боги у них такі, як і вони».
«Греки (а тоді вони звалися доріями і ахеями) прибули, як дикі ватаги, з Альп, вони грабували пелазгів, убивали їх, і їхні селища палили, а богиню їхню Атаму собі взяли. Атама гречинами названа як Атена».
«Атама стала Атеною, а місто Любеч, яке стоїть на північ від Києва, — Телюце. Слово "Любеч" грекам вимовити тяжко, вони "Лю" вимовляли як "Те", а "че" як "це". І вони кажуть не Смоленськ, а — Мілініцке, не Чернігів, а — Чернігога. І такими назвами вони називають у анналах своїх гради Скитії (Руси)».
«І грекам тепер відомо, що Скитія (Бористенія) має молодого кира (царя) Ікмара. Вони не пишуть Ігор, а — Ікмар. Мені в Атенах здавалося, що в Україні (Русі) вже немає українців (русичів), а живуть якісь люди, прибулі з Ірану, Месопотамії, і їхнім царем є Ікмар».
51. «Є в нас багато імен і всі вони відносяться до нас, — сказав Віщий Гугул, — ми сумери (кімери), ми гаттити (гіттіти), ми скотани (скити). Ми скотани тому, що наші предки розводили найславніший у світі скот (швидких лошат, молочних корів, тонкорунних овець). І тому й гречини (ромеї) нас звуть скитами (скотанами, скотарями)».
«А прочитай, що тут пишеться? "Русь — це скитський брутальний народ многочисленний", — ці слова взяті з книги "Оміліях" (51—52), яку написав константинопольський патріярх Фотій. Ми тут все про нас написане збираємо».
52. Віщий Гугул сидів на медвежому хутрі біля дуба многовікового, ноги підібгавши під себе. Він торкнувся пучкою до землі і цією ж пучкою торкнувся до серця свого, і молитовно (долоня до долоні) склав руки і глянув на Ардаµастаса. Архиєрей Ардаґастас пучкою торкнувся до землі і цією ж пучкою торкнувся до серця свого і молитовно (долоня до долоні) склав руки. Вони, як рідні брати, обнялися.
53. Архиєрей Ардаґастас сказав: «Ні, брате мій, я не забув хто я є, не забув я віри батьків моїх. Я син атімана-воєводи Любеча, моя родина певна, що я мертвий. Мав я дванадцять літ, як мене гречини спіймали на березі Дунаю, біля Доростоля, де воїни тата мого сутичку мали. І тато не знав, що зі мною сталося: лад'я, в якій я був, плавала порожня».
«Я був проданий на торзі в Константинополі. Єрей Георгій сподобав мене, чотири роки у святій Софії я тримав кадильницю. Коли мене хрестили у святій Софії і дали мені святе ім'я Акакій, я заплакав. Архиєрей, не знаючи чому я плачу, заречав натхненно, що «Скитія (Русь) плаче з радости, що піддається під покров Христової Візантії».
«Ім'я Акакій мені нагадувало смрад, і тому я плакав, і казав, що я Радогост, а не Акакій. Ім'я Радогост гречини вимовили, як Ардаґастас. Монахи у монастирі святого Мамонта вчили мене по-грецькому писати і читати. І знаю я латину, три роки жив у Венеції. Грецькі єреї мені на шию повісили хреста, латинам мене показували. І рекли, що «варварська Скитія (Русь) вже горить вірою Христовою, Ардаґастас — базилевс Київський грецьке хрещення прийняв».
54. І спитав Віщий Гугул: «Чому ромеї (гречини) хочуть нам свою віру дати? Чи тому, що їм вона не потрібна, чи якісь інші є причини?» Радогост відповів: «17 літ я прожив між ромеями (гречинами). І знаю: той, хто від гречина віру приймає, стає його рабом. Гречини хочуть, щоб Київ мав віру грецьку ортодоксальну, тобто, хочуть, щоб Київ став підлеглим Візантії: чия віра, того й град». «Ти від нас віру прийняв, значить ти став нашим рабом, і по закону віри святої ставай на коліна перед нами, молися нашим святощам, душею твоєю ми опікуємося, ти в поті чола працюй і нам на Боже дай», — з такими мислями гречини приходять до града Кия.
55. «Гречини спочатку мене охороняли. Тепер вони певні, що я віру грецьку маю і гречином себе вважаю. І так воно й було. Я хрестив у Константинополі людей племени мого, котрі були заполонені і продані в рабство до Єгипту».
«У Константинополі я мав стрічу з імператором, він послав мене з купцями-греками до Києва. І сказав, щоб я дослідив чи є можливість при допомозі хрещення приєднати Київ під закони патріярха Константинопольського. Коли я приїхав до Києва, глянув на Дніпро, на рідних людей, на степи і діброви, усе пригадав, і стояв біля Дніпра і плакав. Це все, що можу сказати. Тепер хочу бачити царя Олега».