«Єреє Макаріусе, греки не люблять юдеїв, тому що юдеї не вважають себе християнами. І в цей же час греки люблять юдейських пророків Мойсея, Ісаю, Езикіела, Ездру, Іллію, які не є християнами. Греки почитають нехристиянських пророків, а нехристиянських людей зневажають. Виходить так: жолуді люблю і під дубом коріння підгризаю».
97. Єрей Макаріус сказав: «Богумоле Гугуле, я прийшов спитати: чи є можливість, щоб Київ проголосив, що грецька віра правдивіша за віру латинську чи юдейську? Ми люди закону, і хочемо, щоб наша віра в Києві була оголошена правдивою вірою».
І відповів Віщий Гугул: «Коли я зажену вовка в овече стадо і оголошу його вівцею, скажіть мені: чи вовк, почувши моє оголошення, перестане бути вовком? Ми, кияни, віротерпимі. Коли ви, греки, вважаєте, що ваша грецька віра правдива, то й ми її вважаємо правдивою — усі віри правдиві. Коли ви вважаєте свою віру правдивою, а нашу віру чи іншу — ні, значить ви проповідник нетерпимої віри. Де нетерпимість, там між людьми любови немає».
«Єреє, віра — це любов. Ми, кияни, нікого не переслідуємо за любов. Ніхто не повинен казати, що тільки він має право любити і тільки йому належить любов, а іншим — ненависть».
98. На берестових тесах (дощечках) волхви-писарі вістрями роблять самскрути. (З слова «самскрут» постало слово «санскрит»). Писарі на вогні розігрівають мідяні вістря, і роблять карби-самскрути. Учні Немир, Гута, Межамир з старим волхвом Ратомиром переписують договір, підписаний між Києвом і Константинополем.
Два араби (купці) зацікавлено приглядаються до самскруту. І один з них (Ібрагім) сказав: «Напишіть: араби безпечно перепливли море Русі. По морю тепер (крім русів) майже ніхто не плаває. Скажіть, Київ любить море?»
І сказав волхв Ратомир: «Ми люди степові. Наші пратати казали, що велика вода людину морить. І тому вони велику воду назвали морем. Ми володіємо морем, а жити любимо в степах і лісах.
99. 945 рік. Цариця Ольга в стравниці сказала Віщому Гугулові: «Боги України (Русі) розгніваються на мене, коли я за мужа свого не мститимуся». І сказав Віщий Гугул: «Світла мати наша, на твій призив прибув я. Хочеш знати, що думаю — кажу: карай винуватців. Будеш карати невинуватих, щоб мститися, робитимеш дві рідні ворогуючі правди.
Там, де дві рідні правди сваряться, постає роз'єднання, і плем'я гибне. Є правда — два рази данини не можна брати. Деревляни, обороняючи правду, вбили світлого царя Ігоря. Знаєш, світла мати наша, я не радив царю Ігорю їхати до Коростеня.
Ти, обороняючи правду царя — мужа Ігоря, вбиваєш деревлян. Там, де брат з братом б'ється за правду, правди немає. Мати-земля плакатиме гіркими сльозами, бачачи на грудях своїх кровавицю, пролиту її синами розсвареними».
100. Сказала цариця Ольга: «Віщий, не була б я доброю женою, коли б за мужа не мстилася». І Віщий Гугул відповів: «Убила вожа Деревлянії Мала і синів його вбила — досить, досить, не чіпай невинної крови.
О світла царице, ти не тільки жена, а й мати. Коли в руках твоїх знамено володаря Дажбожої України (Руси), і коли біля тебе трьохлітній Святослав, керуйся почуттями не жени, а матері».
Літописці написали: «Ольга живцем закопала деревлянських мужів-послів. Вона гостей — знатних людей Деревлянії послала митися до лазні — і наказала замкнути, і підпалити лазню, щоб в ній вони згоріли».
«І послала Ольга до деревлян кажучи: "Ось я йду до вас, приготуйте багато меду біля місця, там, де ви вбили мужа мого, щоб мені поплакати над гробом його, і я справлю тризну по моєму мужові". Почувши це, вони звезли дуже багато меду. І люди насипали високу могилу, і Ольга наказала творити тризну. За тризною деревляни сильно випили меду, і Ольга наказала їх перебити».
101. І сказала цариця Ольга, що хоче мати легку данину — з кожного двору по три голуби і по три горобці. І деревляни виконали її устав, і вона сказала воїнам прив'язати до ніг пташиних запалені трути. Птахи полетіли під стріхи — град Коростінь (Іскоростінь) почав горіти. Люди тікали з палаючих домів. Воїни, наказ цариці Ольги виконуючи, ловили їх і вбивали.
Щоб у справах збирання данини був порядок, мудра цариця Ольга запровадила «устави і уроки»: постали строго встійнені розміри повинностей. Коли б такий «устав» був у часи царя Ігоря, він (цар Ігор) не став би жертвою деревлянського повстання, очоленого вожем Малом.
102. Єрей Макаріус подарив цариці Ользі золотий хрест, оздоблений дорогими каміннями. І солодкаво сказав: «У славному полісі Константина буде вість добра, коли стане відомо, що цариця Ольга хрест віри грецької поцілувала».