«І в 551 році знову Скитія (Україна-Русь) переходить Дунай, падають оборонні споруди нашої імперії. І поліс Наїс падає. У Фракії ми взяли в полон трьох розвідників — двом викололи очі, третій признався, що є плян поділити Візантію на незалежні держави. І цей плян Скитії (України-Руси) підтримує Македонія, Фракія, Дакія, Мезия».
109. «О блаженний імператоре, ми можемо лишитися без данини. Константинополіс, не отримуючи заліза, зброї, тканин, зерна, вина, м'яса, заросте бур'яном, як руїни храму Соломонового. Ми, архиєреї ґаґіа Софії, благословляли легіонерів — казали їм безпощадно сокрушати варварів».
«Легіонери — наймані воїни біля ріки Гевр були розгромлені вщент. Дзвони ґаґія Софії тривожно гули, коли прийшла вість, що скити (українці-русичі) оточили передову військову імператорську частину, очолену стратегом Асбадом, і знищили, і патріярх Мина прокляв кінноту Маґоґії».
«І військо Візантії, очолене стратегами Аратієм, Назаресом, Юстіном, Іоаном, Константином, тікало. І дикі скити (українці-русичі) стали володарями Балканського півострова. Та милосердний Господь Христос пощадив нас — послав з Азії в Скитію (Україну-Русь) кровожадних аварів-кочовиків, і їхнє вторгнення врятувало нас. Питаєш, де авари (обри)? Щезли, скити (українці-русичі) зім'яли їх, як кіт мишу».
110. «Досить! Патріярше Полієвкте, не говори мені про Олега, Ігоря, я все знаю. Вогнем і мечем ми не можемо знищити Києва. Київ — сила многолюдна, там у лісах, в печерах і норах живуть незчисленні племена, десь на краю світу межі їхні. Єдина радість, що вони хлібороби».
«Хлібороби — люди плодючі і сильні в тілі, та душа в них, як у дітей, довірлива. І хай буде так, як ти кажеш: Скитію (Україну-Русь) можна усмирити тільки духом релігії грецької. І перемога хилиться на нашу сторону: єрей Григорій вже тримає душу цариці Гельги під опікою Христовою. І це вперше Київ їде до нас без війська».
111. Місяць липень. Цариця Ольга причалила до Константинополя. І вона, і всі, хто її проводжає, занепокоїлися — імператора Константина немає дома, ніхто не знає, коли він прибуде. Обман — Імператор Константин вдома. Він радиться з патрикіями, як і чим заполонити розум цариці Ольги.
Паракимомен (перший міністер Візантії) вважає, що греки-ромеї покликані Небом «усі народи учити, як на землі жити». І дику, горду, непокірну царицю Ольгу вчить єрей Григорій віри правдивої, щоб вона (Ольга) думала так, як вигідно для Візантії.
112. «Бачу, Константинополь не такий багатий, не такий красивий, не такий величний, як ти, єреє Григоріє, мені в Києві говорив. Бачу святу Софію — кам'яниця велика, біля неї бачу юрби галасливих жебраків, обвішаних хрестами. І чую рев ослів, чую смрад, дзвони, крик торгівців, які копітливо продають хрести, ікони, камінці і воду з Йорданю. І не бачу квітів, веселощів не чую. І моторошно мені», — сказала цариця Ольга.
(Латини кажуть «саінт Сопіа», а греки — «ґаґіа Сопіа», а українці — свята Софія).
9 вересня. Стоїть цариця Ольга з послами, купцями, атіманами-воєводами, слугами у Золотій палаті імператора Візантії. У Золотій палаті (в Магнаврі) порожній трон. У сінях (в Орології) стоять виструнчені кувіклії (охоронці). Оподаль від трону — висить велика, як дзбан, кадильниця — іде пахучий дим. Біля порожнього трону стоять пишно одягнені патрикії, заслужені євнухи, чиновники.
113. Відчинилися окуті сріблом двері — у червоному дивитисії іде імператор Візантії. На плечах — хламида, чрево, підперезане широким червоним поясом — блищить злото. Хор співає славу «всесвітньому імператорові». Папій (начальник Магнаври) з архиєреями обкурює образ Бога — Володаря Небесних Сил Ісуса Христа і обкурює образ володаря Земних Сил Константина.
Цариця Ольга одягнена без крикливої вибагливости: біла довга шовкова сукня, оздоблена золотими взорами, шовковий (вогнистого кольору) пояс, на грудях знамено царя Дажбожої України (Руси) — на сонячному диску викарбувано Трисуття (Тризуб), колти іскряться дорогими перлинами.
114. «Варварка... Дика епігонка русих гіпербореїв. Вона не знає законів», — стоїть мовчазно імператорська знать. Цариця Ольга порушила закон Христової Візантії — вона не стала на коліна перед імператором. Вона відмовилася від тих послуг, з якими до неї підхлібно підбігали євнухи.