Тиша. І раптом — у Магнаврі счинився несамовитий «тріюмфальний рев»: на декоративних деревах (і про це свідчить літописець) заспівали, як у джунµлях, штучні птахи. Птахи різноколірні, широкохвості.
Гарчать несправжні леви, пащі розкривають, очі світяться, хвости ворушаться. Артисти-греки стараються, наслідуючи крик птахів і рев левів, творити чудо. Але чудо тільки тоді є чудом, коли люди ним чудуються. Греки були певні, що цариця Ольга, побачивши таке видовище (чудо чудес), розгубиться, прилюдно виявить зворушливе захоплення, здивування, признається, що зачудувалася. Ні, вона стоїть так, ніби в Магнаврі чуда немає.
115. Біля трону (біля ніг імператора Константина) посли поклали дари від цариці Ольги. Виросла гора найдорожчого у світі хутра — хутра на світлі іскряться, як сніг на сліпучому сонці, м'які, як пух, легкі, теплі, міцні — є чим звеличити одіння імператора, патріярха, архиєреїв, папія, патрикіїв і їхніх христолюбних жон.
Імператор через «логофета» висловив благодарність за дари, привезені з града Кия. І запросив царицю Ольгу на обід. І світло біля трону погасло. Імператор зник — містерійним ритуалом (не для всіх зрозумілим) оточений імператор — намісник Христа на землі.
116. Обід в честь цариці Ольги. На стінах сотні свічок — у залі душно, затхле повітря, іскряться на одіннях золоті бляшки, каміння-самоцвіти. Гелена (дружина імператора Константина) сидить біля своєї невістки Феофанії і питає царицю Ольгу: «Скитія (Україна-Русь) дика, живе у тьмі, землі покриті вічними снігами, люди сидять у норах, їдять зерно з диких трав. Влітку — всі ходять голі, звісно — віри Христової не мають, почуття сорому в них ще нерозвинене. Вони ріжуть людину в жертву богам однооким, п'ють кров. Справді, тяжко царювати над таким варварським народом?»
117. Слово «язик» (і про це я вже говорив) значить «народ»; «віра язичеська» — значить віра народна. Християни-літописці написали, що цариця Ольга в Константинополі, стрінувшись з імператором Константином, сказала: «Я язичниця. Коли хочеш мене хрестити, то хрести сам, інакше — не хрещуся».
Імператор, бачачи перед собою мудру і красиву царицю — вдовицю Ольгу, охрестив її, і хотів з нею оженитися. Вона відповіла: «Хрещений батько не може з хрещеницею женитися». І весілля не відбулося. Імператор Константин і патріярх Полієвкт дивувалися: Ольга краще знає канони грецької ортодоксії, як вони.
118. Імператор Константин, маючи жінку Гелену, сина Романа, невістку Феофанію, захотів оженитися з царицею Ольгою? Що думали монахи-літописці, описуючи перебування цариці Ольги в Константинополі? Так чи інакше — їхні писання стали історією, на якій виховувалися десятки поколінь.
Є твердження, що цариці Ользі було шістдесят років тоді, як імператор Константин хотів з нею женитися. І з цим тяжко погодитися. Коли їй шістдесят, а Святославові п'ятнадцять, значить Ольга стала матір'ю, маючи сорок п'ять літ?
(Сотні літ між дослідниками не затихають суперечки — тяжко визначити точні дати життєпису того чи іншого володаря України (Руси), дати, подані в літописах, суперечливі. Наприклад, раз чи два рази Ольга була в Константинополі? Якщо раз — то в 955 році чи в 957-му?).
Сумно стає потомкам, що мудра цариця Ольга (в осінні роки життя свого) вступає (може під впливом хитрого єрея Григорія) в переговори «із всесвітніми хитрунами і крутіями царгородськими греками», — пише Михайло Грушевський. М. Чубатий (у книзі «Історія Української церкви», на сторінці 21-й) потішливо зазначує, що «Ольга прийняла хрещення від католицького патріярха, отже, вона була католичкою». І тут же (на сторінці 22-й) він додає, що «Вислання посольства до Оттона свідчить, що Ользі було все одно — приймати грецький чи латинський обряд, а це є свідоцтвом для її католицизму». Ользі було «все одно», але католикові М. Чубатому не все одно. Сваряться, розтрачають духовну енергію раби німії, темнії раби — чим же пір'я латинське краще за грецьке?
119. Київ. Грек-купець Димитріус сидить біля Богумола (віщого Радогоста), п'є хмільний мед і каже: «Моя жена киянка. І знаю я мову київську, і дивлюсь я на вашу співучу молодь, на квітучу Хрещату долину, на ритуали ваші.
І думаю: ми, гречини, нечесно ставимося до себе. Ми все наше дике, потворне приписуємо вам, а все ваше світле, достойне приписуємо собі, і ми звемо себе аристократами богоугодними, а вас ми називаємо зневажливими грецькими словами -"варвари", "ідолопоклонники", "дияволи"».
«Віра київська радісна, бадьора, природня. І розпусти у вашій вірі немає. І ви не є ідолопоклонниками. Сонце, небо, грім, вітер — це не ідоли, створені уявою людською. Ви природопоклонники. Ви кажете, що Сонце — обличчя Бога України (Руси). Ви обожуєте вітер — і я не знав чому? Кияни мені сказали, що вітер — добродій. Вітер запліднює ниви, сади, ліси, вітер — співтворець життя».