Він (Святослав) не має сил виступити проти волі матері, атіманів-воєводів, дворян. Волхви з ним, їм Малуня рідніша, як Ілдико. Вони кажуть: «Дажбог хоче, щоб українці (русичі) були українцями (русичами) всюди і вічно, їм належить їхня кров і їхня слава, їхня вдача і їхня віра. З Дажбожої волі сосна не рідниться з дубом, корова не рідниться з конем — усе, що живе має свій шлях, свою вроду і свою красу. Мадяри хай будуть мадярами, кияни хай будуть киянами».
137. Сім днів жив у селі Будутинь царевич Святослав. У глиняній білій хаті Малуня народила сина. Повитуха Дарава сказала: «Синула жвавий». Прибулим з Києва послам сказав Святослав, щоб вони лишилися до ранку.
І прибув волхв Свадар, і прибула з Любеча видюща мати Берегиня, зілля сушене (торішнє) принесла. І, дитя оглянувши, усміхнулася — досконале дитя. Стала вона біля покуті, де горів світильник, і сказала: «Дажбоже, сонце святеє, бережи свого помічника Володимира. Він виросте, змужніє, стане косаком, ім'я Твоє прославить, і землю Твою, і внуків Твоїх, і небо, і ріки, і поля, і ліси, і пасовища, слався Дажбоже і нині, і завжди».
138. Волхв Свадар освятив Володимира у воді цілющій. І сказав: «Будь багатий, як земля, і здоровий, як вода. І так, як земна вода єднається з водою небесною, єднайся новонароджений з родом своїм». І він занурив дитя у воду, і поклав на кожух розстелений посеред хати. І закутав його в біле хутро.
Не було в хаті ні золота, ні срібла, і тому (за звичаєм предківським) обсипали повиточок зерном пшеничним. Щоб був багатим, щоб був завзятим, щоб ділився хлібом-сіллю з ближніми своїми. Волхв Свадар в супроводі кумів і гостей три рази обніс дитя навколо хати, ознаменовуючи Триєдиність вічну — народження, життя і будуччина. І співав він: «Родимось, щоб жити, живемо, щоб бути сьогодні і вічно на землі й на небі, предки і потомки, вітайте обновки і душі, і тіла. Мати, ти будеш в дитяті себе пізнавати. Тато, передай дитяті обряди багаті. І лади, і лелі — ідіть до оселі, мед будемо пити, Дажбога хвалити, життя даруй гоже, великий Дажбоже!»
139. Видюща мати Берегиня, коли всі в хату з дитям зайшли, стала на порозі, рушником себе перев'язавши. І сказала: «Світ внука Дажбожого починається від рідного порога. Хорони його, владичице Перемога. А ви, злії духи, злії люди, житло наше обминайте. Ідіть на болота, на очерета, дитя не чіпайте. А ти, Дажбоже, Спасителю наш, освіти віконце, дитя любить сонце, і огрій колиску, і ощедри миску, щоб ріс Володимир, як з води — без хороб і без біди».
Волхв Свадар поклав Володимира у сповиточку біля образу Первоматері Лель, біля світильника, де стоїть сніп-дідух, і вар, і калач. Сніп-дід затаює в собі вічність роду: обжинковий сніп стоїть на покуті у Різдвяні Свята, під час освячення дитини і в дні весілля. Весною беруть три колоски з обжинкового снопа — виминається з них зерно, і це зерно змішується з зерном, яке весною на ниві розсівається — і так щороку, від покоління до покоління, від віку до віку. Є таїна вічна в снопові дідухові: щороку дідух оновлюється, єднаючи древні покоління з сучасними.
140. Київ. Волхв Радим сидить на Кий-горі: стрічає він народження божественного Сонця, і так щоранку — в погоду і негоду. Сидить на ряднині з рогози, ноги, як дитина, підібгав під себе, на грудях руки складені молитовно.
Початок квітня — трави соковиті. Вітри мінливі. Квіти на сонячній стороні Кий — гори сині, як небо і жовті, як сонце золоте. У лісі, що росте в глибокій балі, ще лежить сніг під торішнім листям. З бали йде сира прохолодь.
141. Усе, що перше пробуджується після зимового сну (і бджілка, і комашка-сонечко, і паросток, і брость) шукає сонця, так як дитя сонливе шукає материнських грудей. Хлібороби (славні орачі-оріяни) прибули до Києва на конях, щоб стрінутися з волхвом Радимом. Їх непокоїть, що весняна повінь залила долини, пасовище, густі тяжкі хмари облягли ниви — сіяти чи ждати?
Волхв Радим сидить непорушно проти сходячого сонця — душа п'є сонячну снагу, єднається з вічністю, звільняє себе від справ копіткої буденщини, щоранку відновлюється так, як щоранку відновлюється в сонці білий світ.
142. Тримаючи під рукою ряднину-рогозину, ішов волхв Радим до Священного Гаю. Гості, прибулі з селища Берестове, дають йому дари: залізне кресало, срібну гривну, вістря до письма, ситечко, три голки і золоту пряжку. І кажуть: «Віщий, жахно нам, прийшли спитати — буде цей рік врожайний чи ні. Орати-сіяти чи ждати, чи торішню пашницю зберігати?»