199. 967 рік. З Константинополя від імператора Никифора 2-го прибув до Києва надзвичайний посол-патрицій Калокір. Цариця Ольга хотіла стрінути християнина Калокіра, про справи Христові з ним поговорити. Та він не схотів її бачити. Він хоче мати стрічу з царем Святославом і Віщим Радогостом.
На таємній стрічі Калокір сказав: "Ось моя печать. Ось печать мого батька, який є намісником імператора Никифора в Херсонесі. У цих скринях 1500 ваших гривенів золота. Патріярх Полієвкт — приятель мого батька і ворог імператора Никифора. Коли я буду проголошений імператором Візантії, древня земля України (Руси), на якій осілися болгари прибулі з північно-східних земель Волги, буде знову вашою.
Мені Македонія, Іллирія, Пеллопонес. Аттика, береги Егеї. Є на світі два світи — імперія Кия й імперія Константина".
200. Цар Святослав прийняв посла Візантії і золоті дари, і сказав: "Моє мені. Твоє — тобі". Коли посол Патрицій Калокір від'їхав до Херсонесу, Віщий Радогост сказав: "Царю мій, сам бачиш, як є. Греки (ромеї) мають віру Христову і болгари мають віру Христову. Греки (ромеї), маючи віру Христову, звертаються до нас, внуків Дажбожих, щоб ми били болгарів християн. Християни просять нехристиянина бити християнина".
"О Царю, якби ти знав, які злочини, який смрад прикривається під іконами облудної Візантії, під ризами її архиєреїв? При іншій нагоді оповім тобі про те, як християнка (грецька дівиця) Феофанія умертвила свого тата — тяжкі йому муки завдала. Вона отруїла імператора Константина, з яким цариця Ольга в Константинополі стрічалася. І вона умертвила свого мужа-імператора Романа 2-го, ставши таємною коханкою стратега Никифора".
"Стратег Никифор — тепер імператор Никифор 2-й одружений з цією чарівною Феофанією. Тепер вона, видно, діє з послом Калокіром — імператор Никифор 2-й буде задушений. Царю, не вір ромеям (гречинам) — вони улесливо-підступні. Вони вміють усміхатися, хрест-ікону цілувати і ніж у спину встромляти. Поступай так, як тобі твій розум велить".
201. Цар Святослав стрів арабів-купців Селіма і Мустафу. І Мустафа сказав: "Араби (сарацини) в ім'я Аллаха і його пророка Могамета очистять Візантію від ідолів Христових. Болгари-християни відібрали від візантійців-християн Македонію, Албанію.
Візантія платить данину Болгарії. Христова Візантія в ім'я Христа проклинає Христову Болгарію. Я ж в ім'я Аллаха кажу — арабам Візантія, а киянам — Греція, Македонія, Венеція. Ось меч дамаський!"
І знову посли: цар Святослав стрів косаків прибулих з Дону — таємну нараду мав. Тепер з ними оглядає мечі привезені з Новгорода, Чернігова. Оглядає легкі дерев'яні щити, обтягнуті воловою шкурою, жилетки дублені в корі чорної вільхи, шкіряні й мотузяні обротьки, вудила дбайливо прикріплені до вуздечок.
Київські ковалі, спільно з косаками, вдень і вночі гупають молотами — стоять довгими рядами нові мечі, шоломи. У степу (за Києвом) від ранку до вечора на конях гасають косаки -одягнувши нові кольчуги, учаться вправно володіти кривими мечами.
202. Цариця Ольга, стрінувши сина Святослава, сказала: "Я рада, що ти вернувся переможцем. Хозари вже не будуть зневажати нас. Та я, сину, пропаща — душа моя роздвоєна: іду з Христом, бо прощення дає. Іду з Дажбогом, бо перемогу дає. Просила я, і вчора волхв Чара дав мені пити настій з ягід чорниці, і болі в чреві зникли. Єрей Григорій свариться, каже — то не диявольське зілля помогло, а ікона Христова, що висить у мене на стіні. І так — свара за сварою: не має спокою душа моя".
І сказав Святослав: "Душогубці Акаккіус і Аскалдус з косаками підуть до Дунаю, вони зроблять те, що їм буде сказано. Мати, я йду, вижену гречинів (ромеїв) з предківської (скитської) землі. Коли поляжу на полі брані — не плач. Мій меч піднімуть мої сини".
203. 967 рік. "Акі пардус" (як леопард) іде двадцятип'ятилітній цар Святослав. Став він на березі нижньої течії Дунаю. Орлиним оком оглянув ряди косацької раті. Атімани-воєводи, сотники, лави кіннотників ждуть наказу. Цар підняв меч і сказав: "Іду! З Дажбогом іду!" Морською хвилею від колони до колони гоготіли слова "Іду! З Дажбогом іду!"
Шалений тупіт коней. Пронизливий свист. Гудуть бубни. Зазивно гримлять сурми. Піднімається до неба хмара пилу. Гураґаном летить бистроконна рать України (Руси). З нею Датель Буття. З нею Воля і Правда. Цар Болгарії Петро стоїть — лава біля лави, його тридцятитисячне військо стримає косацьку силу, яка ллється, як весняні води з гір стрімких. Він покорив простори від Евксинського понту (Чорного моря) до Адріатики. Він володіє широкими берегами Егейського моря.