204. Не витримавши руху косацької України (Руси), тікає військо царя Болгарії Петра. 80 болгарських градів узяв цар Святослав. На південному березі Дунаю, там, де в Дунай впадає ріка Прут, він мечем окреслив простір і сказав: "Тут середина землі моєї. Тут ставлю град Переяславець. Сюди греки везтимуть паволоки, злото, вина".
Цар Петро складає умову з імператором Никифором (з ворогом своїм), щоб спільними візантійсько-болгарськими силами виступити проти царя Святослава. Імператор Никифор, який через посла Калокіра просив царя Святослава іти на Болгарію, перелякався: косацька рать взяла землі Східної Болгарії, прямує до врат Константинополя.
205. Константинополь поспішно укріплює оборонні споруди пращами (метальною зброєю). З берегів Босфору пливе візантійська фльотилія, озброєна "метальним вогнем" — до Константинополя.
Імператор Никифор поспішно шле послів з золотими дарами до Печенізької орди.
Посли кажуть печенігам, що рать України (Руси) біля стін Константинополя, Київ не має війська: ідіть і беріть град, окутий злотом і славний красними дівицями.
206. 968 рік. Дика, брудна, завжди жадна крови Печенізька орда підповзає до граду Кия. Атіман-воєвода Претича і Віщий Чара шлють вершників-вістунів до царя Святослава. Вершники Діжа, Путо і Шуліка летять, як вихор — стомлених коней лишають у селі, беруть свіжих і — знову в дорогу, і знову свіжі коні і — дорога.
З трьох вістунів прибув до царя Святослава один — два згинули в дорозі від втоми, не спали вони дні й ночі. Передова косацька рать очолена царем Святославом, перейшовши Дунай, поспішає до Києва. Вістун Шуліка їде впереді, гордиться нагородою — золотим шоломом.
У Києві Віщий волхв Чара натхненним зазивом, чарівним словом об'єднав киян і жителів селищ прикиївських. І вони, взявши широкі бойові ножі, бойові сокири, криві мечі, луки, під проводом атімана-воєводи Претичі розгромили передні печенізькі загони. Орда Печенізька, думаючи, що то прибуло військо царя Святослава, щезла в степах.
207. Цар Святослав, прибувши до Києва, відвідав хвору матір. Обняв, як рідного брата, атімана Претичу. Атіман Претича, з очей зігнавши сльозу, сказав: "Віщий Чара зачарував усіх — кияни, навіть діди, баби, діти з мотиками, з вилами йшли. Малі діти йшли — готові були вмерти, град Кия обороняючи. За дітьми ішли коти, собаки, кури, я бачив, як кішка в зубах несла котеня, біжучи за дітьми; усе рухалося, ніби сподіваючись наближення жахливої пожежі".
Віщий Чара отримав від царя Святослава золоті дари за слова чарівної зазивности. Віщий Чара, дари киянам роздаючи, казав: "Люди мої, пощо мені золото? Усе, все вам! Люди мої — моє золото, тепло душі моєї, бадьорість кісток моїх. Усе вам, я в ім'я Дажбога служу вам".
208. "Ти, царю, чужої землі шукаєш, а свою занедбав, мало що не взяли печеніги і матір твою, і синів твоїх", — сказав єрей Григорій. І цар Святослав відповів: "Ти, чужоязичний єреє, не вказуй мені, що маю робити! Дітей своїх люблю більше, як ти. Твої слова ображають слух мій. Землі чужої не шукаю — Дунай — моя земля. Я Дажбогом покликаний боронити царство Внуків Дажбожих!"
Увійшов косак Бразд. Цар Святослав, виходячи з світлиці, став біля дверей, знову глянув на єрея Григорія, сказав: "Коли почую, що ширитимеш нарікання на царя Святослава, вижену з Двірця".
Косак Бразд у стравниці сказав царю Святославу, що цар Болгарії Петро помер.
209. Прибувають косаки з Деревлянії, Дреговичії, Новгородії, Радимичії, Сіверії, Волинії. Новими силами скріплюється косацька рать. Цар Святослав надійніше зміцнив оборонні споруди града Кия. Наказав поставити біля стін бочки з смолою. Кожний киянин, здатний носити меча — зачислений до оборонців священного града.
Віщий Чара сказав киянам: "Життя приходить з світла Дажбожого і життя відходить до світла Дажбожого. Так, як води Дніпрові сонцем зігріті, ідуть до неба і з них творяться в небі хмари, з хмар іде чиста й тепла вода на поля наші, так і ми, внуки. Дажбожі, отримуємо життя від Дажбога і життя віддаємо Дажбогові. Життя — це воля, а воля — це порядок, відвага, приємність, жертвенність. Хто руйнує порядок устійнений віками, той руйнує волю. Воля без порядку, обов'язку, смілости — божевілля; божевільні не мають і того порядку, що має скотина, деревина, пташина; божевільні самі руйнують свій рід, своє життя".