"Пташина боронить гніздо своє, собака боронить кістку свою, квочка боронить курчат своїх. Усе, що живе, має боронити своє місце на землі — такий закон Сонця, Землі, Життя. І ті, що вміють завзято себе боронити, живуть вічно. Племена, які були покірними, боязливими, нездібними кров проливати за життя своє, погибли — щезла на світі пам'ять про них".
"Мати, смерть сина твого на полі брані — це життя, це воля, це спасіння сина твого, роду твого. Хто не вміє за Вітчизну умирати, той не вміє жити, рабство — гниття тіла, гниття душі, щезання роду. Знаючи це, ми з ворогами б'ємося, як боги! Знаючи це, ми накази царя Святослава виконуємо, як накази Дажбога, як накази Землі і Неба".
210. 969 рік. Померла цариця Ольга, її ховає грецький єрей. Він за грецьким обрядом відправляє її (царицю України-Руси) в лоно юдейського Первородителя Авраама. Співають два болгари-купці, славлячи "Пресвятую Богородицю чеснішу від херувимів і славнішу від серафимів". Єрей каже, що Христос упокоїть рабу Божу в лоні Авраама, і правильно каже — Христос-юдеєць упокоює тих, що Йому вірять, в лоні свого праотця Авраама. Диякон красивим натхненним голосом заспівав "Премудрість". Греки (купці й монах-заброда) звично заспівали "Амінь".
Ні знатних киян, ні молоді київської на похоронах цариці Ольги не було. Ольга не хотіла (і про це свідчить літописець), щоб по ній справлялася тризна (поховальний предківський обряд).
211. Зима. Купець Тапа в одязі жебрака прибув з Константинополя. Він був в дорозі ограбований греками (ромеями). Він у стравниці таємно сказав: "Царю, світе мій, тривога. 10 грудня цариця Феофанія (жена імператора Никифора 2-го) з своїм коханцем-генералом військ візантійських Іоаном Цимисхієм мотузкою задушила мужа свого".
"Сталося так: імператор Никифор 2-й (під час бою з мусульманами) сказав: "Умирайте, будете мучениками віри Христової!" І воїни умирали. Після бою він звернувся до патріярха Полієвкта, щоб погиблих солдат святими мучениками проголосити. І патріярх Полієвкт відповів: "Погибло багато. Не можу славити легіон мучеників"".
212. "Іоан Цимисхій (приятель патріярха Полієвкта) тепер імператор Візантії. У Константинополі голод — монахи поїли котів, собак. Є бунти, убивства, грабунки. Глянь на мене — утік в ряднині".
"Щоб людей на свою сторону прихилити, імператор Іоан Цимисхій з північних берегів моря нашого привіз награбоване зерно, угощає голодних жителів Константинополя. Він дав наказ — монахи, зброю в руки! Монахи розбіглися".
Цар Святослав посадив сина Ярополка на Київський престол. Сина Олега послав намісником в Деревлянію. Сина Володимира послав намісником в Новгород.
213. Віщий Радогост сказав: "Царю мій, є нова вість. Візантія посадила на престол Болгарії свого слугу Бориса. Борис — син померлого царя Петра. Борис об'єднав війська Болгарії, озброївся по-візантійському. Він має наказ від імператора Цимисхія знищити військові залоги України (Руси), які стоять у градах Болгарії. За цю вість грекові-купцеві Архандонісу треба дати десять золотих гривенів. Правдивість вістки мною перевірена, і так кажуть два косаки-вістуни, які з трьома болгарами прибули з Болгарії, хочуть бачити тебе".
214. 969 рік. Літо. На березі Дунаю почався бій — військо царя Святослава розгромило військові сили царя Бориса. Косацька рать ввійшла у столицю Болгарії — Велику Преславу. Цар Борис перебуває під опікою царя Святослава.
Передові косацькі загони підійшли до Балканських гір. Імператор Іоан Цимисхій посилає послів, які кажуть царю Святославові, що була в Києві устійнена умова між патрицієм Калокіром (послаником імператора Никифора 2-го) і царем Святославом, що після взяття українцями (русичами) Болгарії, між Києвом і Константинополем постає мир.
215. Косацька рать України (Руси) перейшла Балканські гори, просторами Тракії (Фракії) підійшла до ріки Гебр. Увійшла в Филипполь, її передові загони вже стоять перед Адріанополем, який є брамою входу до Константинополя. На допомогу цареві Святославові прибув мадярський (угорський) загін воїнів.
У Константинополі гудуть дзвони — у µаґії Софії переполох. Купецька знать і архиєреї на кораблях тікають до Атен, Спарти, Риму. "Коли цар України (Руси) візьме Константинополь, він ввійде в Атени, Рим, Венецію. Дажбог буде проголошений світовим Богом. Римляни, греки забудуть свої мови, почнуть говорити мовою українців (русичів)", — на ярмарках єрусалимських речуть новітні єремиї, ісаї. І бачуть вони у своїх пророкуваннях відновлення благих времен Соломонових.
216. 970 рік. Літо. Бій почався під Адріанополем. Візантійські війська очолені патрикієм Петром і маµістром Скліром. (Ім'я "Склір" піратське, значить "Жорстокий", "Кровожадний"). Передовий загін маµістра Скліра складається з душогубців, грабителів — вони за гроші служать Христовій Візантії.