Выбрать главу

"Пташина боронить гніздо своє, собака бо­ронить кістку свою, квочка боронить курчат своїх. Усе, що живе, має боронити своє місце на землі — такий закон Сонця, Землі, Життя. І ті, що вміють завзято себе боронити, живуть вічно. Племена, які були покірними, боязливими, нездібними кров проливати за життя своє, погибли — щезла на світі пам'ять про них".
"Мати, смерть сина твого на полі брані — це життя, це воля, це спасіння сина твого, роду твого. Хто не вміє за Вітчизну умирати, той не вміє жити, рабство — гниття тіла, гниття душі, щезання роду. Знаючи це, ми з ворогами б'ємося, як боги! Знаючи це, ми накази царя Святослава виконуємо, як накази Дажбога, як накази Землі і Неба".
210. 969 рік. Померла цариця Ольга, її ховає грецький єрей. Він за грецьким обрядом відправляє її (царицю України-Руси) в лоно юдейського Первородителя Авраама. Співа­ють два болгари-купці, славлячи "Пресвятую Богородицю чеснішу від херувимів і славнішу від серафимів". Єрей каже, що Христос упо­коїть рабу Божу в лоні Авраама, і правильно каже — Христос-юдеєць упокоює тих, що Йому вірять, в лоні свого праотця Авраама. Диякон красивим натхненним голосом заспівав "Пре­мудрість". Греки (купці й монах-заброда) звично заспівали "Амінь".
Ні знатних киян, ні молоді київської на похоронах цариці Ольги не було. Ольга не хотіла (і про це свідчить літописець), щоб по ній справлялася тризна (поховальний пред­ківський обряд).
211. Зима. Купець Тапа в одязі жебрака при­був з Константинополя. Він був в дорозі ог­рабований греками (ромеями). Він у страв­ниці таємно сказав: "Царю, світе мій, тривога. 10 грудня цариця Феофанія (жена імператора Никифора 2-го) з своїм коханцем-генералом військ візантійських Іоаном Цимисхієм мотуз­кою задушила мужа свого".

"Сталося так: імператор Никифор 2-й (під час бою з мусульманами) сказав: "Умирайте, будете мучениками віри Христової!" І воїни умирали. Після бою він звернувся до патрі­ярха Полієвкта, щоб погиблих солдат святими мучениками проголосити. І патріярх Полієвкт відповів: "Погибло багато. Не можу славити легіон мучеників"".
212. "Іоан Цимисхій (приятель патріярха Полієвкта) тепер імператор Візантії. У Кон­стан­тинополі голод — монахи поїли котів, собак. Є бунти, убивства, грабунки. Глянь на мене — утік в ряднині".
"Щоб людей на свою сторону прихилити, імператор Іоан Цимисхій з північних берегів моря нашого привіз награбоване зерно, уго­щає голодних жителів Константинополя. Він дав наказ — монахи, зброю в руки! Монахи роз­біглися".
Цар Святослав посадив сина Ярополка на Київський престол. Сина Олега послав наміс­ником в Деревлянію. Сина Володимира по­слав намісником в Новгород.
213. Віщий Радогост сказав: "Царю мій, є нова вість. Візантія посадила на престол Бол­гарії свого слугу Бориса. Борис — син помер­лого царя Петра. Борис об'єднав війська Болгарії, озброївся по-візантійському. Він має наказ від імператора Цимисхія знищити вій­ськові залоги України (Руси), які стоять у гра­дах Болгарії. За цю вість грекові-купцеві Ар­хандонісу треба дати десять золотих гривенів. Правдивість вістки мною перевірена, і так ка­жуть два косаки-вістуни, які з трьома бол­га­рами прибули з Болгарії, хочуть бачити тебе".
214. 969 рік. Літо. На березі Дунаю почався бій — військо царя Святослава розгромило вій­ськові сили царя Бориса. Косацька рать вві­йшла у столицю Болгарії — Велику Преславу. Цар Борис перебуває під опікою царя Свято­слава.
Передові косацькі загони підійшли до Бал­канських гір. Імператор Іоан Цимисхій поси­лає послів, які кажуть царю Святославові, що була в Києві устійнена умова між патрицієм Калокіром (послаником імператора Никифо­ра 2-го) і царем Святославом, що після взяття українцями (русичами) Болгарії, між Києвом і Константинополем постає мир.
215. Косацька рать України (Руси) пере­йшла Балканські гори, просторами Тракії (Фра­кії) підійшла до ріки Гебр. Увійшла в Филипполь, її передові загони вже стоять пе­ред Адріанополем, який є брамою входу до Кон­стантинополя. На допомогу цареві Свя­то­славові прибув мадярський (угорський) загін воїнів.
У Константинополі гудуть дзвони — у µаґії Софії переполох. Купецька знать і архиєреї на кораблях тікають до Атен, Спарти, Риму. "Ко­ли цар України (Руси) візьме Константи­но­поль, він ввійде в Атени, Рим, Венецію. Даж­бог буде проголошений світовим Богом. Рим­ляни, греки забудуть свої мови, почнуть го­во­рити мовою українців (русичів)", — на ярмар­ках єрусалимських речуть новітні єремиї, ісаї. І бачуть вони у своїх пророкуваннях від­новлення благих времен Соломонових.
216. 970 рік. Літо. Бій почався під Адріа­но­полем. Візантійські війська очолені патрикієм Петром і маµістром Скліром. (Ім'я "Склір" піратське, значить "Жорстокий", "Крово­жад­ний"). Передовий загін маµістра Скліра скла­дається з душогубців, грабителів — вони за гроші служать Христовій Візантії.