26 квітня війська царя Святослава відчинили врата Доростоля і стали стіною. Ширина стіни — двадцять, або — десять воїнів. Лучники (легка піхота) стоять спереду, позаду тяжка піхота і кіннота. Вишневого кольору щити творять живу лаву, блищать шоломи, іскряться підняті мечі. Греки (ромеї) знають, що українці (русичі) уміють від стріл боронитися. У них щити довгі, тяжкі — майже повністю закривають воїна. Єдині в Европі воїни, які одягнені в металеві сорочки (кольчуги) — це воїни України (Руси). Стріла не пробиває кольчуги.
Стратег Куркуас засипав вогнем метальних машин ряди військ косацьких. Цар Святослав дав наказ косакам ввійти у Доростоль, перев'язати рани, приготуватися до відпочинку.
226. Ніч. Три косаки взяли з собою душогубців (грека Акаккіуса і варяга Аскалдуса). Одягнувши їх в одежу охоронців стратега Куркуаса, вони скували їм руки, зав'язали рота. Знявши сторожу, яка стояла біля палатки стратега Куркуаса, косаки наказали Акаккіусу і Аскалдусу йти в палатку. Переляканий Куркуас почав тікати, з ним тікали й вояки його. Косаки, очолені атіманом Браздом, оточили метальні машини і розбили їх. Під час бою загинули Куркуас, Акаккіус і Аскалдус. У палатці Куркуаса косаки знайшли склад золотих хрестів, позолочених риз, підсвічників. Куркуас в градах Болгарії у церквах награбував золота — плянував вернутися до Константинополя маєтною людиною.
Цар Святослав послав послів до Чехії і Мадярщини — просить зерна й полотна: жодної вістки немає. Уже шістдесят днів Доростоль в облозі. І — щодня бої. Змучене військо імператора Цимисхія вночі відпочиває. А українці (русичі) зв'язують полонених греків (ромеїв) і з ними виходять з оборонного укріплення в поле, покрите трупами. І при світлі смолоскипів пізнають брата на полі брані полеглого. І тут же з волхвами здійснюють обряд поховання — палять тіла братів своїх, щоб гниття до них не торкалося — щоб паґанці (греки-ромеї) не зневажали їх.
227. Під час бою косачки взяли в полон генерала (маµістра Іоана). Бачачи, що він пишно одягнений, вони думали, що він імператор Іоан Цимисхій. Вони зарубали його і голову на дрюкові поставили на вежі оборонної споруди. Греки (ромеї), дізнавшись, що й жінки боронять Доростоль, дивувалися — в Україні (Русі) досі є амазонки (косачки).
"Царю Святославе, ми гинемо. Зброї немає. Полотна немає — чим рани будемо перев'язувати. Немає харчів. Ми вже три місяці в оточенні, сили наші щодня гаснуть", — сказав атіман Рам'я.
Є на світі дві природи людей: перша каже: "У нас немає хліба, немає зброї, ми оточені — ми гинемо". Друга каже: "Немає хліба — треба здобути, немає зброї — треба здобути, ми в оточенні — треба вийти з оточення". Люди другої групи — це володарі, творці, провідники.
228. У горобину, непроглядну ніч — у буряний дощ, під грім і жахні блискавиці цар Святослав з двома тисячами косаків сідає на лад'ї. Непомітно обминає корабельну сторожу імператора Цимисхія. У придунайських селищах дістає пшениці, пшона, хліба, соли, полотна. Вертаючись, косаки стріли ворожу залогу і знищили її.
Цар Святослав особисто роздає в Доростолі хліб раненим косакам, дітям, жінкам. Він цар — кормилець, спаситель, він судить, карає, наказує, жаліє, він — тато.
"Царю Святославе, є в нас два виходи — просити у греків миру, або в темну ніч зняти ворожу сторожу і вийти з Доростоля, і перейти Дунай, а там — вільний шлях до Києва", — сказав атіман Діжа.
229. І відповів цар Святослав: "Україна (Русь) ні від кого миру не просила, і ні від кого не тікала. Чи приємне життя в тих, які врятувалися втечею? Нас зненавидять народи, які досі зі страхом і покорою вимовляли ім'я Україна (Русь), коли ми не переможемо греків (ромеїв), або коли ми не впадемо чесно на полі брані, здійснюючи справи вічні".
"Хіба ми дорожчі за славу Вітчизни нашої? Втечемо — пропаде слава України (Руси). Діти і внуки наші, не маючи славних батьків, утратять віру в себе, житимуть в рабстві — їхня віра в те, що їхні батьки втечею життя рятували, їх триматиме в покорі, в приниженні. Ні, ми помічники (внуки) Дажбожі! Мову мечів наших чула Персія, Хозарія, Болгарія, Візантія. Ми ті люди, які входять в життя людства безсмертними! Завтра ранком починаємо бій! Останній бій! Відчинимо всі врата Доростоля, здійснимо подвиги безсмертні — славу дітям нашим подаруємо! Скажи мені, волхве Богомире, що ти віщуєш?"
230. І сказав волхв Богомир: "Той, хто вмирає на полі священної брані, тому належить Небо й Земля. Почування і Мислі людські. Віщую — завтра жаркий день. Бачу по заходу сонця, буде парно, буде буря. Скажи царю, щоб косаки були легко одягнені". Літописець Київський написав, що цар Святослав сказав воїнам у Доростолі: "Нема вже нам де подітися. Волею і неволею почнемо бій. Не посоромимо землі України (Руси), а ляжемо кістьми. Мертві сорому не мають. Коли ж утечемо з поля брані, сором гнітитиме нас. Я буду впереді. Коли моя голова поляже, то тоді самі про себе думайте". І відповіли косаки: "Де твоя голова поляже, там і ми свої голови складемо".