Выбрать главу

З цих слів довідуємося, що наші предки в часи царя Святослава мали здорові інстинкти життя — жили вони законами природи, свідо­мо, підсвідомо і несвідомо керувалися вірою, що їхній цар — їхня сила і слава, їхнє минуле, сучасне і майбутнє. Вони дорожили царем так, як дорожать бджоли маткою. У них не було хотінь хворих, які ознаменовуються раб­ським думанням: "Ти, царю, пропадай сьо­годні, а я — завтра. Ти, ца­рю, слухай, що ми тобі кажемо, бо поки­немо тебе. Між собою виберемо вожака, який слу­хатиме нас, ти, ца­рю, про славу дбаєш, а я хо­чу життя сам собі рятувати, пощо мені слава, буду поле орати — а данину так чи інакше тре­ба давати чи рідному, чи чужому цареві. Ча­сом чужий цар кращий, як рідний, маю поле своє — в поті чола хліб роблю, хай собі цар живе, як хоче, а я собі житиму, як мені хоче­ться. Хто мені має наказувати, я сам собі пан".
231. Леон Діякон в "Історії" написав, що цар Святослав сказав: "Загине слава, супут­ниця зброї України (Руси), яка без великих зусиль перемагала сусідні народи і без про­лиття крови покоряла землі, якщо ми тепер утечемо від ромеїв. І так з відвагою Предків наших, з вірою, що сила України (Руси) була до цього часу непереможна, будемо битися за життя наше".
232. 971 рік. 22 липня. На зорі відчинилися врата Доростоля.
Ще сплять птахи на деревах. Спить вій­сько імператора Іоана Цимисхія. Українці (русичі) голодом переможені, не мають сил владно володіти мечами.
"Іду! З Дажбогом іду!" — сказав цар Свя­тослав, меч піднявши. Атіман Свада дав наказ зачинити всі врата Доростоля — останній бій. Від тепер немає входу в Доростоль — усі здібні іти вперед (діти, ранені, старі жінки), зібрані в дорогу.

Імператор Іоан Цимисхій прокинувся. Ото­ропів, глянувши на військо царя Свято­слава. Що це є? Приречені на смерть підняли мечі. Клянуться вмерти — брат обнімає брата: прощаються, обіцяють стрінутися в Царстві Духа Предків.
233. Сонце нестерпно пече. Важке для ди­хання повітря. Стоїть парна зловісна тиша: душно, як перед дощем. Греки (ромеї) в одязі сукняному виглядають змученими. Вони по­гано спали — кусали блохи. Вони приголом­шені незвичним наступом українців (русичів). Наступаючі ідуть, як скала — один за всіх, всі — за одного, одне тіло — одна душа, один меч -одна ціль.
Між ними немає такого, що хотів би бути позаду — кожний хоче бути першим під час стрічі з греком (ромеєм).
Греки (ромеї) відступають. Імператор Ци­мисхій плянує з військом відійти в чисте поле, щоб вночі (при місяці) почати бій. Цар Свя­тослав, побачивши, що греки (ромеї) відсту­пають, підняв булаву — настала мертва тиша.
234. З Чорного моря прийшли темні важкі хмари. Уночі земля покрилася густим непро­глядним туманом. На полі ходять греки (ро­меї) з смолоскипами — шукають самі себе.
Нічного бою не буде.
"Україна (Русь), використавши темну ніч, перейде Дунай і зникне у степах", — думають стратеги.
Світає — повільно зникають сутінки. Стоїть на колінах волхв Богомир — молитвою стрічає сонце. Греки (ромеї) дивуються: цар Свято­слав на баскому коні оглядає лави косацькі. Коні, вночі траву маючи, побадьорішали. У кожного косака біля пояса сумка — в сумці дві жмені пшениці на сніданок, обід, вечерю. На лівій стороні (біля передового загону царя Святослава) стоїть "амазонський" загін.
235. І загоготіли бубони, і засурмили сурми — почався бій. Останній бій. Передовий загін імператора Цимисхія ("Загін безсмертних") має наказ — проникнути у ряди косацькі не­сподівано і вбити царя Святослава. У боях з мусульманами загартований стратіот (грек з Атен) Анемас ударив по голові: цар Свя­то­слав упав з коня — шолом захистив від смерти. Цар Святослав рукою стримує кров, що тече з його лівої ноги. Косак Бразд пронизав мечем груди — грек Анемас лежить мертвий, а його оточені колеги — посічені.
Українки (русички) — легендарні амазонки, почувши, що цар Святослав ранений, под­во­їли свою одчайдушність — забули про обереж­ність.
Вони вриваються в колону, де стоїть імпе­ратор Цимисхій. Ні, це не бій, а прагнення умерти славно, стати легендою-казкою віків. Косак мобілізовує усі свої духовні й тілесні сили — б'ється з чотирма греками (ромеями), він на десять хвилин стає богом — він наносить блискавичні удари мечем. Він у найсклад­ніших обставинах володіє рівновагою, ви­нахідливістю, жахає ворогів несподіванками. І ці хвилини дарують йому життя — три вороги вбиті, четвертий — утік.