Тепер на престолі Візантії сидять два сини Феофанії — Базилій і Константин. Вони є синами імператора Романа, що також був отруєний Феофанією. Патріярх Антоній сказав у святій Софії, що Візантія гине, їй в очі зазирає мара голоду".
28. 977 рік. У грудні місяці цар Ярополк вирушив у ліс на лови. І в дорозі несподівано занедужав, і повернувся до Києва. Юнак Лют (син атімана Свади) з наказу царя Ярополка (чи може через помилку) під час ловів ввійшов у ліси Деревлянії.
Олегові мисливці, які в лісі стрінулися з мисливцями юного воєводи Люти, розгнівалися, що полювання проходить на їхній землі. Лют був убитий. Атіман — воєвода Свада, почувши про смерть сина, сказав: "Царю Ярополче, сам бачиш — зло діється. Олег хоче наші ліси до своїх володінь приєднати. Убив сина мого, він повинен бути покараний".
Деревлянія знає: царевич Олег — людина спокійної вдачі. Він щороку справно посилає дань до Києва: хоче жити в згоді з братами Володимиром і Ярополком.
29. Ярополк шле військо до деревлянського граду Вручая. Олег, почувши, що йде військо Ярополка, озброївся. Під час брані скупчилося на мосту багато людей; між ними був на коні царевич Олег. Міст завалився: люди, падаючи у глибокий рів, гинули; вони були придушені дерев'яними колодами і кіньми.
Ярополк між мертвими тілами розшукав тіло свого брата Олега. І заплакав над ним, і сказав: "Дивися, брате, ти сам цього хотів". Царевич Олег загинув, маючи вісімнадцять років.
Кияни знають: на мечі царя Ярополка захолонула кров його брата Олега. Волхви кажуть: "Ярополк — християнин, вірить у Христа, який каже: "Не вбий", пощо ж убив брата свого, пішовши на нього війною? Поднесь в Україні не було чути, щоб два брати-царі самі себе мечами умертвляли. Лісу в нас багато, землі багато, скотини у нас сила-силенна, хліба вдосталь — чому брат убиває брата?"
30. 979 рік. "Царю Ярополкові минає двадцять літ, — сказав єрей Архандоніс: він три місяці був у Константинополі, бачився з Феофанією, з її синами (імператорами Базилієм і Константином). І тепер на Подолі в киріконі Іллії з братами-монахами ділиться радістю: Константинополь виявив наміри Риму. Ні, не латинянка, а гречанка стане царицею України (Руси).
До Києва (без розголосу) прибула красна дівиця Юліяна — родичка Феофанії. Юліяну завели до Царського Двірця єреї Архандоніс, Агапій, Григорій. І вони їй сказали, як і про що вона має говорити з царем Ярополком. Цар Ярополк смаглявий, як і його мати-мадярка Ілдико (Преслава). І стрункий, гарний, легковірний — без упереджень щовечора стає на коліна перед ідолом Саваотом, б'є доземні поклони.
31. І сказала Юліяна: "Царю Ярополче, ти не справжній цар. У Константинополі брати Базилій і Константин — царі, та справжнім царем є Базилій тому, що він старший. Непокоюся я, Володимир — старший син Святослава".
У Києві тривога — затемнилося сонце, зоряним дощем іскриться небо. "Що це значить?" — питали кияни самі себе. Волхви (вони користуються пошаною і довір'ям) говорили, що у древні часи на короткий час гаснув день. І той, хто дивився на страждаюче сонце, сліпнув. Коли вдень на небі появляються зорі, або земля тоне у сутінках, треба сидіти в хаті.
Греки-єреї говорили, що Христос дає пересторогу: коли кияни не навернуться на правдиву грецьку віру, то небо стане каменем, зорі впадуть на землю, сонце погасне, крилаті люті змії вповзуть до хат і пожеруть людей. І так вже й було в Єгипті. Саваот карав єгиптян болячками, видушував їхню скотину, насилав сарану на їхні поля, тільки юдеїв обласкав Саваот, бо дуже любив їхніх прародителів (Авраама і Сару).
32. Цар Ярополк побачив, що його жена (грекиня Юліяна) познімала з стін мечі царів Олега, Ігоря, Святослава і замість мечів повісила ікони патріярха Антонія, Варвари, Николая, імператора Константина.
У Царському Двірцеві чути голосні грецькі розмови. Пахне ладаном, смаженою гав'ядиною, сиром і вином. Косак Крикуша обгорнув старою шкірою мечі царів Олега, Ігоря, Святослава. І сказав: "Пощо нести їх на голуб'ятник, піду й віддам волхвам. Вони рцуть, що мечі, якими славилася Україна (Русь), святі, і той, хто осквернює їх, бере гріх на душу свою".
33. Єреї Агапій, Архандоніс і Григорій, бачучи, що цар Ярополк погодився, щоб мечі його дідів і отців були винесені з Царського Двірця, тішилися. Радувалися — в Царському Двірцеві України (Руси) — правдива віра утверджується — дух града Кия візантійському Саваотові підкоряється.