Єрей Григорій сказав: "Благословення Христове освітлює душу твою, царю Ярополче, десниця патріярха Николая хоронить престол твій. Ти цар з ласки Христової. Для християн будь отцем, а для нехристиян — будь деспотом, нехристияни бєсовські душі мають".
"Чую, маючи підтримку воєводів Блуда і Вовчого Хвоста, ви, єреї, "добру" пораду даєте юному цареві України (Руси), — сказав Віщий Радогост, тихо й несподівано появившись у Царському Двірцеві. — Спасибі, царе Ярополче за мечі, ми їх будемо берегти у Священному Гаю. А вам, єреї, або, як в нас у Києві кажуть, жерці, скажу мовою грецькою: "Ваш мудрець Аристотель учив Олександра Македонського, щоб він для греків був милосердним вождем, а для чужинців — жорстоким деспотом — бачите, я також ознайомлений з писанням Плутарха. Ви науку ідолопоклонного Аристотеля поєднали з наукою Христовою?""
34. "І Олександр був жорстоким деспотом. Це ж він біля града Тир на хрестах розп'яв дві тисячі полонених. Уявіть нестерпні болі — полонені живцем до дерева прицвяховані: поступово стікає кров з серця, гасне сонце в очах. Греки-воїни Олександрові байдужі до страждання умираючих, перемога п'янить розум.
Олександр узяв біля граду Гази в полон царевича Бетіса, зв'язав нещасного. І греки прив'язали Бетіса коневі до хвоста, і волокли його по вулицях Гази, били патиками по ранах, плювали йому в обличчя, зганяли персіян, щоб вони дивилися на свого царевича Бетіса.
У вас, гречинів, є звичай: вторгнувшись на чужу землю, заплямовувати святощі покореного народу, прив'язувати їх коневі до хвоста. Вторгнувшись в Юдею, ви осквернили святощі народу юдейського, почали юдеїв бити бичами — заставляли поклонятися ідолам Греції триста літ перед Христом!"
35. "Ні, ні, єреї Саваотові, творці віри грецько-ортодоксної, я не кажу, що ви жорстокі тільки з покореними чужинцями. Ви є деспотами й по відношенню до себе. Знаєте, ваш славний вождь Кінадон організував повстання, щоб повалити уряд. І яке милосердя — атенський уряд не карає заполоненого вождя Кінадона, а з почестями посилає його на почесне завдання.
І тоді, коли вождь Кінадон їхав по безлюдній дорозі, ті ж греки, які його (Кінадона) послали на почесне завдання, вискочили з засідки, вбили його ножами і вкинули у шкіряний міх. На світі багато убивств, зроблених гарячим жорстоким серцем, та тут я вам, єреї, оповів про убивства, чинені артистами деспотизму. І жертвою цього артистичного деспотизму став і твій тато, царю Ярополче. Я ще і ще раз складаю низький поклін за святі мечі".
36. До Києва прибули два розвідники — таємні посли царевича Володимира з Новгороду, Вони стрілися з воєводою Блудом і передали йому від царевича Володимира такі слова: "Будь моїм другом. Коли уб'ю брата мого Ярополка, то буду шанувати тебе як батька". І Блуд відповів послам: "Буду з тобою в любові й дружбі".
Воєвода Блуд зрадив царя Ярополка не тому, що любив Володимира, а тому, що бачив — кияни не люблять царя Ярополка: цар Ярополк зневажливо ставиться до віри батька свого, не буває у Священному Гаю, обминає волхвів, байдуже ставиться до віковічних законів і звичаїв України (Руси).
37. Цар Ярополк, так як і його діди і батьки, звичаєм зобов'язаний одну десяту царського доходу давати на бездітних старих людей, на калік, сліпців, сиріт. І — одну соту царського доходу — на волхвів, які благочинно лікують людей, помагають людям порадами, охороняють Священний Гай, підтримують вогонь у Святині, доглядають Могили Предків, учать юнаків куриличного письма. (На вогні розігрітими вістрями волхви на берестових дощечках викурювали (випалювали) молитви, заповіти, увіковічнювали науку Предків. І письмена куриличним способом писані звалися курилицею, а ті письмена які були писані різами (карбами) звалися різаницею).
38. Воєвода Блуд просить у царя Ярополка нового дарунку — хоче мати ліси Деревлянії. І починає здобувати між киянами прихильність, кажучи, що цар Ярополк любить полювання, жену Юліяну і любить єреїв-жерців ідола Саваота, і байдуже ставиться до людей града Кия.
(Бачимо знівечену душу юного царя України (Руси). Злії люди навчили його зневажливо ставитися до віри батьківської, вселили в його душу любов до грецької віри. І тепер, бачачи, що він не люблений киянами, хочуть убити його. Воєвода Блуд — християнин, хоче вбити царя Ярополка-християнина, щоб забезпечити за собою право далі бути київським воєводою).
Воєвода Блуд, не отримавши лісів Деревлянії, каже: "Царю Ярополче, кияни вже послали послів до Володимира, і сказали йому: "Приходь до Києва, тобі передаємо Ярополка"". Справді, кияни послів до Володимира не посилали: та ця видумка перелякала Ярополка — він відчув, що єреї Христові з ним, а рідні люди бачать в ньому віровідступника.