Михаїл 3-й у липні 860 року посилає грека філософа Константина, як свого довіреного агента, до Хозарії — шукає союзника. Філософ Константин (агент імператора Михаїла 3-го), прямуючи до Хозарії, спинився у Криму в Херсонесі на відпочинок. І тут греки (херсонесці) повідомили його, що в місті живе прибулий з Києва єрей (волхв), який з грецької мови на київську мову переклав тексти "Євангелій" і "Псальм".
98. Філософ Константин (він також має ім'я Кирилл) у Херсонесі стрінувся з київським волхвом і познайомився з київськими письменами, здійсненими куриловичним способом. У книзі "Життя Константина" філософ Константин (Кирилл) пише: "обреть же тоу Євангеліє й Псалтырь, руськими письмены писано, й чловека обреть, глаголюща тою беседою, й беседовавь сь нимь, й силу речи приим, ...й кь Богоу молитвоу творя, вьскоре начя чести й съказати". Отже, Константин (Кирилл) ясно каже, що він від українця (русича) навчився (силу мови прийняв) і "скоро начав читати і казати" (по-київському).
Болгарський письменник-монах Храбр у творі "Про Письмена" пише (у дев'ятсот двадцятих роках), що "Святий Кирилл в Херсонесі знайшов "херсонесицю" — грамота руська явися, Богом дана, в Корсуні (Херсонесі) русину, і от нея же научися Константин Філософ". Митрополит Іларіон (Огієнко) в "Історії Української літературної мови" (1950 рік, Канада) на 60-й сторінці пише, що самого Кирилла "свідчення надзвичайно важливе, виходить, що вже року 860-го були в нас свої переклади, а значить було й своє письмо. Цінне свідоцтво "Життя Константина" переконливо твердить, що в 9-му столітті на Українських землях було письмо". Сам грек Кирилл (Константин) задокументував, що в 860 році українці (русичі) мали своє письмо і перекладені тексти "Євангелій". Там, де є переклади чужих релігійних текстів, завжди існують й рідні релігійні тексти.
99. Україна (Русь), маючи торговельні зв'язки з країнами Азії і Европи, знала, що є письмена персіянські, фінікійські, жидівські, грецькі, латинські. І вона мала й своє письмо, яке творило справу життєвої необхідности. Арабський письменник, описуючи поховання знатного українця (русича), зазначує, що після поховання на дерев'яному намогильнику волхв вирізьбив ім'я померлого. Арабський письменник Ібн Якубель Недім особисто переписав знаки київського письма: збереглися вони в арабських анналах.
Святий Кирилл (Константин) в Херсонесі в київського волхва, як пише монах Храбр, "грамоти руська научився". І він з цією "грамотою руською" повернувся до Константинополя, де стрінувся з патріярхом Фотієм і імператором Михаїлом 3-м. І вони (патріярх Фотій і імператор Михаїл) з "грамотою руською" послали Кирилла (Константина) до слов'ян у Моравію.
100. Між Римом і Константинополем точиться непримиренна релігійна боротьба — хто скоріше при допомозі інтернаціональної релігії ("всі браття во Христі!") закабалить слов'янські племена. Принц Моравії Ростислав незадоволений поведінкою латинських єреїв.
Латинські єреї (посланники папи римського) в Моравії пропагують латинську мову, вважаючи її святою, любленою Христом, і зневажають вони моравську мову: кажуть, що моравська мова вульгарна (груба, брутальна, непристойна).
Прибулий від патріярха Фотія і імператора Михаїла 3-го архиєрей Кирилл (Константин) створив у Моравії антилатинський рух, сказавши, що моравці можуть не латинською, а моравською мовою служити Ісусові Христові. У 861 році архиєрей Кирилл читав моравською мовою грецькі літургічні тексти. Переклади він зробив, маючи київський алфавіт, привезений у 860 році з Херсонесу. Він без труду засвоїв знаки "б", "ж", "ш", "ч", яких греки не мають.
101. Випадок (щасливий випадок) часто має епохальне значення.
У Ярославі в Спаському монастирі гнили старі рукописи. Архимандрит Іоїль в 1795 році захотів придбати "пару рублєй" і частину рукописів продав комісіонерові. Граф Мусин-Пушкин випадково в комісіонера знайшов "писане на вигладженому папері звичайному" "Слово про Похід Ігоря". І показав історикові (татаринові) Кара Мурзі (Н. М. Карамзінову), який подав про цю знахідку вістку до Гамбурзького місячника. Гамбурзький місячник, який виходив французькою мовою, у жовтні 1797 році повідомив, що знайдений твір написаний в 1187 році. Якби не цей щасливий випадок, у монастирських мурах згнив би брильянтовий твір України (Руси), який "кидається в вічі своїм широким дохристиянським світоглядом" (Митрополит Іларіон, "Слово Про Ігорів Похід", Вінніпег, 1949, стор. 18).