Коли б у 860 році Кирилл (Константин) не отримав від українця (русина) "руські письмена", він би не міг у 861-2 роках (виконуючи розпорядження імператора Михаїла 3-го) перекласти грецькі літургічні тексти на моравську мову.
102. У 867 році (Базил, приятель патріярха Фотія) отруїв імператора Михаїла 3-го. Патріярх Фотій перестає бути патріярхом. Архиєрей Кирилл (єпископ Моравії) їде з Моравії до Риму. Стрічається з папою Андріаном 2-м, постригається в монахи, живе, як "затворник" у римському монастирі, умирає в 869 році. Отже, Кирилл помер, проживши 42 роки.
Кирилл не був надзвичайно тонким знавцем фонетичних особливостей української мови. Він в Україні (Русі) ніколи не бував і її мови не знав. Деякі єреї і їм віддані науковці, щоб оправдати насильницьке хрещення України (Руси), проголошують грека Кирилла "святителем слов'янського світу" і "просвітителем України-Руси". Щоб підняти престиж грецькій вірі, переконують парахвіян, що Україна (Русь) була нездібна сама для себе алфавітні знаки придумати. Очевидно, у такі єрейські "казання" можуть вірити тільки ті парахвіяни, які необізнані з історією розвитку письма народів Білої раси.
103. Історик Карамзін у першому томі (в примітці 532-й) пише, що в "Новгородському літописі" зазначено, що "влєто 790 от рожденя Христа росси начаша писанія іметі".
Біля села Ромашки (на Київщині) археологи в 1899 році знайшли глек, і передали в Київ Історичному музею. На глекові були письмена, та ніхто не міг дізнатися, що вони означають. Таємничий глек звертає на себе увагу дослідників тому, що було встійнено, що він зроблений в 350 році, отже "в часи заснування Константинополя".
Київська Академія Наук повідомила, що "найбільший знавець Київської Руси академік Борис Рибаков розшифрував написи на таємничому глекові. На глекові написані новорічні обряди,сонячні веснянки, урочисті свята Купала, час блискавок. Визначені пори року: 20-30 травня — час дощів, 24 червня — час літнього сонцестояння".
104. І Юрій Гур'їв у журналі "Радянська культура" (за 11 серпня, 1963 року) написав, що "Розшифрування зображення на глекові-календарі яскраво висвітлює далеке минуле східних слов'ян. Вже у 4-му столітті, задовго до утворення Київської держави, вони мали великий агротехнічний досвід, що відбилося на їх віруваннях та літочисленні. Характерно, що цей досвід і тоді був багатовіковим.
Ключ, знайдений академіком Рибаковим, дозволив розшифрувати і малюнки на чаші 4-го століття нашої доби. Це ще древніший слов'янський календар так само тісно пов'язаний з річним сільськогосподарським циклом. Кожен з місяців позначений малюнком у дванадцятьох прямокутних рамках.
Образність малюнків, старанність їх виконання і зміст свідчить про високий розвиток культури східних слов'ян у сивій давнині. А наявність календарів ще раз підтверджує думку про існування древньої східнослов'янської писемности".
105. Археологи знайшли в розкопках на березі Дніпра (в селі Гніздове) посудину, зроблену в 940 році, на якій зберігся виразний напис "Гороухща": фотографію цього письма бачимо у всіх книгах з історії стародавньої України (Руси).
Договори в 907, 911, 972 роках складені між Константинополем і Києвом київськими і грецькими письменами. У договорі, підписаному в 944 році, зазначено, що купці, їдучи з Києва до Константинополя, повинні мати грамоти, видані царем України (Руси).
Европейські науковці вважають, що український алфавіт — неперевершений зразок в історії європейських алфавітів. В українському алфавіті втілене надзвичайно тонке розуміння складної фонетичної системи мови (мови київської).
Український алфавіт творився на протязі тисячоліть — у його творенні брали участь невідомі й відомі уми України (Руси).
106. Українець М. Смотрицький (1578-1633) впровадив в український алфавіт знак "Ґ". (Знак "Ґ" москвини-вторжники заборонили українцям (русичам) вживати. Киянин, який відважувався боронити знак "Ґ", був проголошений "українським буржуазним націоналістом" і покараний "ісправітєльно-трудовим лаґєрєм").
У 1818 році О. Павловський видав "Українську Граматику", почавши писати знак "і" замість знаку "й". Письменники Квітка-Основ'яненко і Гулак-Артемовський почали радо вживати знак "і". Тарас Шевченко писав "Украйна".
Письменники Шашкевич, Головацький, Вагилевич викинули з алфавіту перестарілий знак "ьі". Письменник П. Куліш щиро вітав удосконалення українського алфавіту і впроваджував його в життя: у Галичині була щиро прийнята "кулішівка". Агенти Московитії бачили у вдосконаленні українського алфавіту "політіческій сепаратізм", який творить "рознь".