Ми не боїмося, ми не підходимо до Дажбога з страхом і трепетом, Дажбог — Любов, Світло, Краса, Правда. Так, як тіло не може жити без води і хліба, так душа наша не може жити без Любови, Світла, Краси, Правди.
Брати і сестри, усі ми такі, яке наше думання, наше почування, наше діяння. Спосіб життя нашого звемо ми вірою нашою. У нашій вірі — наш розум, наша душа, наша любов, наша вдача, наша єдність з родичами і дітьми. Усе, що в нашому житті найкраще, ми даруємо (жертвуємо) постійному розвиткові нашої віри. І коли б ми все те, що в нашому житті найкраще, почали зневажати, полюбивши все те, що в чужинців найкраще, ми б стали на рідній землі рабами краси чужої, рабами віри чужої, рабами розуму чужого. О, таке духовне рабство знесилило б душу нашу, знеславило б мову нашу, спотворило б вдачу нашу".
117. Дім віщого Радогоста. За столом сидять атімани — воєвода Гутта, атіман-воєвода Орь, Віщий Чара, волхв Божедар. Віста на стіл поставила смажених голубів і свіжого хмільного меду. Віщий Радогост сказав: "Цар Святослав рік: "Аще хто хотяще креститися, не браняху, но ругахуся тому". Він гнівався на віровідступників. Віровідступники не вміють з пошаною ставитися до себе. Так є: яке наше ставлення до рідної віри, таке наше ставлення до себе. Рідна віра наша створена нами: шануємо ми її, значить шануємо свій розум, свою душу, свій шлях життя.
Цар Святослав вважав, що той українець (русич), який прийняв грецьку віру, визнав себе грецьким рабом. Прийняти чужу віру значить себе підпорядкувати чужинцеві. Сьогодні ми вирішуємо, що сказати цареві Володимирові".
Атіман-воєвода Гутта сказав: "Цар Володимир знетямів на користь гречинів (ромеїв). Він ставиться байдуже до віри України (Руси), а це значить: ставиться він байдуже до духовної незалежности свого "я".
Збайдужіння до святощів рідних — гріх великий. Цар Володимир своїм байдужим ставленням до віри батьків своїх псує добру вдачу дітей наших. У нас є віра — той киянин, який перед жодним чужинцем не стоїть на колінах, людина достойна, і до неї ставляться з довір'ям. Цар Володимир хоче змінити вдачу людей України (Руси), зробивши її рабською: у рабів рабська достойність — раб тому достойний, що він рідне зневажає, а чуже — обожує".
118. І сказав атіман-воєвода Орь: "Цар Володимир став рабом пристрасти — він поклоняється тілесним спонукам і винові, і любить повторяти, що "Русь без хмільних напитків жити не може"".
І сказав Віщий Радогост: "Цар Володимир не любить киян тому, що кияни йому сказали: "Ти привів варягів до Києва, варяги — люди розбещені, тішаться, завдаючи біль людям. Варяги на вулиці зневажливо ставляться до киянок. Кияни почали то там, то там убивати варягів".
Щоб хіть варязьку вгамувати, цар Володимир сотні чужих дівиць тримає на дворищах, де є вино, мед, об'їдання, розпуста. Варяги відважуються казати, що Київ їхній, бо вони убили царя Ярополка, посадили Володимира на престол. Варяги ще й тому повідважнішали, що кияни голосно кажуть, що цар Володимир більше слухає чужих волхвів (єреїв грецьких), ніж рідних. Він учить киян чуже ставити вище рідного, і сорому в цьому не бачить".
119. І сказав волхв Божедар: "Юдеєць Маттей вчора прибув з Константинополя. Знає він мову нашу, привіз мені дарунок — іранський килим. Він чув від купців-ромеїв, що цар поклонився грецькому Богові Саваотові. Коли я спитав юдейця Маттея, що юдеї роблять з тими, які віру батьківську зраджують, він з скриньки вийняв книжку і прочитав таке: "Коли між вами з'явиться пророк або сновидець, і покаже тобі ознаку або чудо, і справдиться ознака або чудо, про котре він казав тобі, говорячи: Ходімо слідом за іншими богами, що їх ти досі не знав, та будемо служити їм, то не будеш слухати того пророка або сновидця".
“І мусите вбити сього пророка або сновидця, бо він проповідував відступництво від Бога вашого. Коли брат твій, син матері твоєї, або син твій чи дочка твоя, чи жона серця твого, чи приятель твій любий, як душа твоя, та буде підмовляти тебе тайкома, говорячи: Нумо, будем служити іншим богам, яких не знав ні ти, ні батьки твої. Богам народів, що навкруги вас, близько до тебе чи далеко від тебе, від одного кінця землі до другого кінця землі, то не приставай на волю його і не слухай його, і нехай не знайде він ласки в очах твоїх, і не змилосердься до нього, і не сховаєш його. Ні! Ти повинен убити його. Рука твоя буде перва на страту його, а потім рука всього люду. І поб'єш його камінням, щоб погиб. І ввесь Ізраель мусить слухати і боятися, щоб не було більше такого злочину серед нас" (5 кн. Мойсея, гл. 13,1-11).