138. І сказав монах Іларіон: "Саваот — правдивий Господь, з любови до Саваота Авраам хотів свого сина Ісаака на жертовнику заколоти — це правда свята! Життя — це покірне служіння Христові, служіння угодникам грецької ортодоксної церкви. Життя — це відречення від земних благ в ім'я царства небесного. Тіло — посудина гріха. Зневажливе ставлення до тіла облагороднює душу. І тому ми тіло бичуємо, живемо, споживаючи воду і хліб. Ви, київські волхви, відкидаєте такі наші віровчення, бо у вас неправильне визначення, що таке життя".
І сказав Віщий Чара: "Що таке життя? Щоб відповісти на це питання, ви, греки, у давні часи їздили до Єгипту, Вавилону, Індії. Найбільший ваш мудрець Пітаґор учився у брагманів, у Індії. Вернувшись з Індії до Греції, він учив греків, що таке життя, і про це, як знаєте, пише Плутарх.
Скитія (Україна-Русь) старіша як Греція і Рим. І тому ми, кияни, багатші життєвими досвідами, життєвою мудрістю. І мудрість наша благородніша як ваша, благородніша тому, що ми її нікому не накидаємо і ми не тиняємося з нею по світах, займаючись душеловством".
139. "Не я, духовний батько України (Руси), маю іти по науку до папи римського чи патріярха грецького, а вони мають прибути до мене, щоб я їх на правдиву дорогу життя спрямував, сказавши: "Коли той Бог, якому ви вірите, справедливий по-всесвітньому, то тоді в ім'я всесвітньої справедливости, кожний народ має одинакове право сам себе представляти перед Богом, не визнаючи жодних чужих представників.
Відповідаючи на питання, що таке життя, кажу: ми, кияни, віримо, що життя — випромінювання сили Дажбожої. Життя — це розум, творчість, віра, любов, єднання. Жити — значить єднатися з Дажбогом. Єднатися з Дажбогом — значить розвивати свій розум натхненно, незалежно. І, щоб розум краще розвивався, ніхто нікого не повинен насилувати ні в ім'я віри в Бога, ні в ім'я невіри в Бога.
Чому в кожної людини інші розуміння життя? Тому що в людей неоднаково розвинений розум, неоднаково розвинене почуття обов'язку, любови, віри, оборони і збереження.
Ви, єреє Архандонісе, прийшли до Києва, щоб поневолити у наших душах святі навики самооборони і самозбереження. Як ви хочете це зробити? Ви хочете, не питаючи нас, визначати, що для нас добре і що для нас зле. Ви правдивою вірою Христовою хочете нас оскотинити, хочете нас поробити оскотиненими християнами.
Ви, єреї-греки, у нас хочете відібрати ті закони, які нам дала природа — закон обожувати природу, закон вільно пізнавати природу, закон по-природньому жити з природою. Ви хочете при допомозі віри Христової наші душі і наш розум понівечити у темних монастирських мурах, ідіте геть від нас!"
140. 988 рік. Після Різдвяних свят іде Стрітення. На Стрітення (у місяці лютому) лютує Зима, чуючи, що її сили слабнуть. Починають танути сніги, птахи, які зимують під стріхою, розцвірінькані, п'ють воду, яка краплями стікає по льодових пальцях, до стріхи примерзлих.
Молодь іде на Кий-гору. Група молоді, одягнена у кожухи — це Зима. А група молоді, одягнена у зелене одіння — це Літо. Тримаючи мотуз, вони змагаються, міряються силою — їхні сили майже однакові. Та Біле Буття (Білоба) має по своїй стороні Сонце — всеперемагаюче Сонце, перед яким слабне Чорне Буття (Чорноба).
Молодь, розсміяна, обадьорена змаганням, червонощока після змагання вітається, кажучи: "Стрітення, благослови матір-Землю теплим литієм!" (Слово "літо" походить від слова "лити", "лиття" (час падання дощів, час "давання життя", слово "дощ" у давні часи вимовлялося як "даж" чи "дажа" — давання життя).
141. Тисячі киян урочисто відзначають Стрітення. На Стрітення прийшли атімани-воєводи, косаки, купці. Весь Київ радується Стрітенню, а царя Володимира немає. Він у Двірцеві з єреєм Архандонісом. Він вчора сказав місіонерам-мусульманам: "Руси єсть веселиє пить, не можем без того бить".
Єрей Архандоніс говорить: "Єдина на світі свята ріка Йордань. Бєсовську віру мають українці (русичі), і тому ріку Дніпро звуть святою, о, брудні паґануси! Ідолопочитателі, замість того, щоб покірними молитвами душу всмиряти, танці влаштовують, присідають, підскакують — варварське потворне зловір'я мають".
142. І сказав цар Володимир: "Волхви кажуть — для візантійців візантійський Саваот — правдивий Господь. А для киян київський Дажбог — правдивий Господь. І візантійці і кияни — правдиво віруючі люди". І сказав єрей Архандоніс: "Ні, царю Володимире, люди — це глупе стадо, а цар — це мудрий пастух. Люди — слуги твої. Слуги твої не хочуть вірити, що ти на престол царський посаджений правдивим Господом Саваотом, і тому вони проти віри грецької виступають. Вони вірять, що ти син рабині, братовбивець, винолюб, бабій. Тільки віра грецька дасть тобі таку силу, яку має імператор Візантії — наставленик Христа — Творця Неба й Землі. Царю, ти прийняв хрещення — маєш віру грецьку, Христа пізнав. Чому не хочеш хрестити рабів своїх?"