165. Загін воїнів-варягів у київському Священному Гаю. З Святині вийшов врочистий Віщий Радогост і сказав: "Кияни, крім віри, ще є таке слово "культура" — до культури належать старі письмена, образи Богів, храми, мистецькі вироби. Я був у Греції, греки — християни, але вони, щоб бути народом древньої культури, зберегли свої древні храми і образи своїх древніх Богів, і греки зберегли письмена своїх древніх волхвів. Щоб між достойними народами ми були достойним народом, збережімо й ми свою рідну древню культуру, яка величається ось в цьому Священному Гаю".
(В оповіді "Заратустра, Бог і Біблія" я писав: "Олександр Македонський (336-323), учень Аристотеля, зненацька, розбивши іранську (перську) армію біля Арбели в 330 році, довершив справді дикий варварський подвиг: "вкинув заратустріянські рукописи у вогонь", — пише на сторінці 293 М. Н. Далла в книзі "Історія Зороастріянізму".
Вони (греки Олександра Македонського) були не кращими, як дикі варвари, очолені ханом Батиєм. Вони нищили в Персії перське скульптурне мистецтво, клинописні письмена. Підпалюючи будинки, вони грабили золото, срібло. І що справді це так було, пише сам грек Діодорус (17, 72).
Палення в Персії рукописів, здійснене греками, це "факт Олександрового розпусного вандалізму", — пише на 184 сторінці М. Н. Далла у книзі "Зороастріянська Теологія".
Олександр Македонський, вторгнувшись у Персію (Іран), почав персів силою вогню і меча навертати на грецьку ортодоксну віру в Зевса, Атену, Деонисія, Артеміду та інших грецьких богів і боженят. Греки в Персії руйнували святині Заратустри. І в цей час були греками спалені першорукописи "Авест". І такий (ні, ще потворніший!) "факт Олександрового розпусного вандалізму" довершують грецькі єреї і архиєреї в Русі (Україні) в 988 році").
Єрей Архандоніс підняв хреста і заречав: "Киріос, елейсон! Киріос, елейсон! Киріос, елейсон!" Воїни-варяги запалили вогонь: почала горіти Святиня України (Руси). Горіли древні письмена народу Українського. Горіли прапори, прославлені в походах царя Олега, царя Ігоря, царя Святослава. Горіли теси (дощечки), на яких викарбувані молитви волхвів, наука лікування травами.
166. З палаючої Святині вивели варяги-воїни, вивели на розп'яття старого тата Віщого Чара. Він сказав: "Володимир може справляти весілля з грекинею — то його справа, але нехай він не справляє весілля України (Руси) з Візантією. Земля-Мати свята народить Великого Сина і Він оправдає без вини осуджену і покарану віру України (Руси)! Хто вмирає за віру, той отримує вінок життя. Хто зраджує віру, той живе з вінцем мерзотного раба. Стрічай, Дажбоже, іду до Тебе".
Варязькі мечі прокололи груди старому татові Віщому Чарові. Він печаттю народної совісти упав на святі письмена України (Руси), які були охоплені вогнем. "Киріос, елейсон! Киріос, елейсон! Киріос, елейсон!", — рекли греки-єреї, здійснюючи хрещення України (Руси). Справді, це не було хрещення, а жорстока злорадна помста. О українці (русичі)! Ми, єреї-греки, знаємо: "На п'ятому році правління Іраклія Руси відняли у Римлян Грецію" ("Теоп", стор. 186). "Руси б'ють греків, і через Істрію підступають до Риму" (Папа Григорій 1-й).
167. Горить Храм-Святиня України (Руси), в якій кияни віддано молилися, вірою душу свою ощасливлювали, писанками обмінювалися, свічки ставили перед злотосяйним знаменом Дажбожим — небесним триглавом (Трисуттям). Єрей Афанасій, охоронений варязькими мечами, співає натхненно: "Хто не любить Господа Христа, нехай буде проклятий" (До Коринтян, 16, 22). "Бо наш Бог — вогонь пожераючий" (До Жидів, 12, 29).
І (свідомо чи несвідомо) єрей Афанасій співуче читання закінчив словами старого грецького законодавця Солона: "Всяке божество заздрісне".
"Пожераючий вогонь" грецької віри ортодоксної жере віковічні культурні надбання народу Українського. Чорний дим розносить по Києві запах згорілих киян — киян, принесених у жертву "Пожераючому вогневі"".
168. Вечоріє. Іде вулицею хлопчик (син убитих батьків — дитина Миролюба і Славуні). Іде в ніч — руки тремтять, як у лихоманці, очі непорушні, як у мертвяка. У хлопчини на шиї хрест. Він плачливим голосом співає те, що чув тоді, як бачив смерть тата і мами: "Киріос, елейсон! Киріос, елейсон! Киріос, елейсон!"
Єрей Архандоніс возрадувався, що маленький варвар свою душу призвичаює до благородної грецької мови, обласкав хлопчину і дав йому ім'я Іраклій, і привів до Царського Двірця. Іраклій і такі діти — як він, творитимуть церковний хор — славитиметься у Києві грецька віра ортодоксна.
Ніч. У Києві тихо і темно — ніхто не світить світильників. Перелякані матері з дітьми попритулялися до шибок, заплаканими очима дивляться на Священий Гай, в якому високим полум'ям горить Віщий Чара. На руїнах Храму України (Руси) єреї-греки поставили хрест...