Выбрать главу

Ні, Володимирові посли у мусульманських мечетях не бачили "смраду". Мусульмани, живучи у розкошах чи злиднях, перш за все дбають, щоб у мечеті була свіжість і чистота. Вони знають, що Могамет ходив у чистому одязі, любив парфуми (любив нюхати мускус). "Коли мусульманин взутий, він повинен скинути взуття. А коли він босий, він повинен біля мечеті ноги помити перед тим, як зайти в мечеть". Оповідання про мандрування послів Володимирових по чужинах — вигадка, вигада­на монахами, щоб всі віри принизити, зве­личуючи тільки грецьку ортодоксію. І тому "З великим критицизмом треба підходити до оповідань про Володимира, вміщених у на­шо­му "Літописі временних літ" (Іриней І. На­зарко, "Святий Володимир", 1954 р., стор. 7).
25. Жодний народ в Европі таким жор­стоким і таким ганебним способом не був навернений на християнізм, як Україна (Русь). І це й стало причиною падіння України (Руси). В'ячеслав Липинський, всебічно обмірку­вав­ши причини падіння державного життя України (Руси), твердить:
"Християнство, перейняте з Візантії кня­зями та дружинниками, було накинуте то­діш­нім Українським Народним масам. В цьому постання держави Київської основно різнить­ся від постання держав у Західній Европі, де германські завойовники (творці нових дер­жав) на руїнах Римської імперії перейняли християнську релігію... од завойованих ними народних мас, що цю релігію і культуру по Римській імперії унаслідували" ("Релігія і Церква в історії України", стор. 30). В'ячеслав Липинський українцям пояснює, що хрис­тиян­ство було українцям (русичам) накинуте насильством. І тому не воно служило державі, а держава служила йому. В. Липинський вва­жає, що християнська віра була руїнницькою силою в державному житті України (Руси).

У душі народу вкорінилося національне пригноблення. Народ чується скривдженим, приниженим — він живе з насилуваною душею. Він кланяється єреям, в душі чуючи недовір'я до них. Він (народ облихословлений, заплям­лений і запечалений) — збайдужів. Він вірить, що Володимир охижів сам до себе, і тому чуже полюбив, а рідне — заплямив.
26. Щоб держава була міцна, їй потрібні міцні коріння. Дохристиянська Україна (Русь) царя Святослава була міцна тому, що волхви від народу вимагали послуху цареві Свято­славові — Першому Заступникові Дажбога. Першому Оборонцеві батьківської віри. І народ вважав, що справа віри і держави — справа одна. Зрадити державу — значить зрадити віру батьків своїх.
Після хрещення України (Руси) справа державна втратила в народі повагу, бо "всяка власть походить від Бога", "послух Богові і Його заступникам — архиєреям, єпископам -головний послух християнина", "протів церк­ви царю неустоять. Церква — дом Христа".
Держава царя Володимира тепер не основується на духовній силі народу, на його національній гордості, на його вірі й культурі, а... на догмах, канонах, ритуалах грецьких, привезених єреями і зненавиджених народом України (Руси).
("Проти татарського напору наші Київські князі не потрафили зорганізувати свого роду хрестоносного походу. Не змогли підняти всю Русь во ім'я оборони християнства, бо це християнство було механічно накинуте цим масам державою так само, як накидалась їм нова державна організація, що несли з собою нові завойовники-татари. І тому, не маючи глибоких, громадських, національних, на міс­цевій (рідній, — Л. С.) релігії і культурі опертих коренів, так швидко упала наша Київська держава" (В. Липинський, "Релігія і церква в історії України", стор. 31).
27. Германці, не будучи християнами, за­воювали християнську Римську імперію. І вони (германці) хрещення від рабів-християн при­йняли і наказали папі римському і його архи­єреям служити інтересам Германської держави. В охрещеній Україні (Русі) не хрис­тиянізм слу­жить Україні (Русі), а Україна (Русь) служить християнізмові, контрольова­ному підступною Візантією. І тому укра­їнський "люд хрещений" затаює в собі мисль: не можна любити ту віру, на яку нас силою навернено. На стіні висить ікона Саваота в хаті українця, "перед нею він поклониться, свічку засвітить, але практичного впливу на його життя вона не має", "паґанська віра є в нього властивою, практичною вірою, тобто тою, котра знаходить застосування в тисяч­них випадках практичного життя", він має "об­ряди і вірування, надихані вірою в ожив­ленні сили природи" (Іван Франко, "Громадський голос", ч. 21, 1898р.).
"Володимир не відважився знищити Перу­на, що на той час був головним богом, а звелів його кинути в воду, як то робилося взагалі з поважаними речами.., — може, щоб не драту­вати народу, що плакав за своїм богом" (Мит­рополит Іларіон (Огієнко), "Д. В. У. Н.", стор. 153).