50. 997 рік. Печеніги оточили Білгород. Білгород знаходиться на північному заході від Києва, на березі чарівної річки Ірпінь. Білгородці — славні зброярі, обдаровані ремісники. Всі вони об'єдналися для оборони дорогого града. Печеніги, дізнавшись, що оточені білгородці, не мають харчів, вірять в свою легку перемогу.
Дід Мануш біля дуба викопав яму і зарив у ній бочку. І сказав, щоб білгородці повитрушували з міхів всі останки борошна. З борошна був зварений кисіль, яким білгородці наповнили бочку. Оборонці сказали печенігам: "Стійте біля граду хоч і десять літ, не переможете нас! Ми ніколи не будемо голодні, нас годує мати-земля. Прийдіть — переконаєтеся". Печенізькі посли, побачивши, що білгородці з землі, як з колодязя, черпаками беруть кисіль, їдять і смутку не мають, відійшли від Білгорода.
Чому цар Володимир військом не боронив град Білгород? "Володимир після того, як охрестився, не ходив вже в далекі походи... Жив у злагоді з царями візантійськими" (М. Аркас). Не тільки в далекі походи, а й в близькі походи не дуже любив ходити цар Володимир. Його (вчора войовнича вдача) тепер стала смиренною. У серці поселилася лінь, просто "не той став чоловік". Він думав, що при допомозі хрещення об'єднає всі землі імперії України (Руси) і всіх заставить коритися йому (намісникові Христа). Та не так сталося.
Україна (Русь) в часи царя Святослава Першого мала могутній міжнародний авторитет. Над Нею не домінували Візантія, Рим. Її дух був самобутній, незалежний. Після хрещення Вона стала духовно залежною від Візантії. Її душа в духовній неволі починає виснажуватися. "На Україні духовенство чуже, грецьке, ніяк не заінтересоване у вивищенні київського князя" (Др. М. Антонович, "Історія України", Прага, 1942 р., стор. 33).
Українці, які є архиєреями грецько-ортодоксної релігії, переконують своїх парахвіян, що Візантія "з вірою Христовою принесла культуру, і від цього часу некультурні українці стали культурними". Ні. Візантія "не дбала о місію культурну, а обмежувалася заходами, щоб удержати церковну зависимість нових країн від грецького патріярхату" (Б. Лепкий, "Н. І. У. Л.", кн. 1, стор. 73). Візантія вважала, що нова країна, яка навернена на грецьку віру, церковно залежить від Візантії: а якщо церковно, то й культурно, і політично. Патріярх Візантії є наставлеником імператора Візантії. Він політику імператора втілює тепер в Україні (Русі), яка приєднана до імперської церкви Візантійської.
51. В Україні (Русі) хляне національна мораль. "Охрещення Русі, яке зробив князь Володимир у 988 році, не було добровільним. А це й була причина, що народ сприйняв Нову Віру часом тільки зовнішньо (зі страху, -Л. С.), а сам тримався Віри Старої. Стара Віра була міцно пов'язана з довкільною природою й землеробством, а вони ж не змінилися від Хрещення. Стара Віра давала нашим предкам усю реальну філософію всього біжучого життя, навіть її поезію, усе повне розуміння — хоч і неправдиве з нового погляду, — життя й довколішніх явищ природи; ця народня філософія вироблялася довгими віками, увійшла в плоть і кров наших предків, а тому легко й відразу забутися не могла" (Митрополит Іларіон (Огієнко), "Д. В. У. Н." стор. 313).
Те, що увійшло в плоть і кров, може забутися тоді, коли народ вийде з рідної землі і поселиться, наприклад, на диких пустинях Синаю. Чарівна природаУкраїни (Руси) годує плоть і кров народу. Найжорстокіші щорічні хрещення народу не умертвлять в народі його єднання з землею, з чарами співучої природи — з нього й родиться прив'язаність до рідної віри і байдуже ставлення до святощів Синаю, Голготи, Йорданю, Вифлиєму, які є чужими, незрозумілими і зайвими в житті оріянина.
52. 1000 рік. Перший тиждень березня Україна (Русь) споконвіків врочисто відзначає Благовіщення. (Кияни свято стрічі Нового року звали Благовіщенням, яке вони стрічали щедрівкою). Таємно вранці постукав у двері волхв Сурма. Увійшовши до хати, сказав: "Щедрик-щедрик, щедрівочка, прилетіла ластівочка. І кинув я їй жменьку святої землиці, щоб гніздо мостила. Внуки мої, входжу до хатини вашої з Благовіщенням Світла Дажбожого!
Благовіщення віщує нам нове збіжжя, пшеницю та всяку пашницю". І сказала внучка Родослава: "Спасибі, що зайшли, так щоб ніхто й не бачив. Усі живемо в страхові. Сусід боїться щиро говорити з сусідом. Сідайте за стіл, дідусе рідненький. Вчора діти були від ранку до вечора на сонці. І кури, і коні, і корови, і телята — все випустила на сонце. Мій муж Лад, і я, і діти завтра на поле їдемо. На ниві скрешемо першу борозну, рік новий зачинаючи. Таке небо веселе! Земля на Благовіщення воскресати починає, тане сніг".