Потомки, які житимуть тридцять тисяч літ після нас, мабуть, матимуть право сказати, що ми були дикунами: їздили автами, які рухалися смердючою рідиною, літали літаками примітивно збудованими, будучи не здібними володарями природи, затруїли її лоно, спотворили її квітуче обличчя.
19. Сучасне людство може втратити себе. Людство (сучасне людство) може втратити себе і жити так, як жили його предки мільйон років тому, ні, навіть примітивніше. З лиця Землі можуть зникнути ознаки цивілізації, може зникнути мова – найвеличніший скарб Світу.
Півлюди, які постали з високо-продуховлених людей-титанів, що були покорителями космосу, будуть між собою спілкуватися при допомозі вигуків, рухів голови, ніг. Їхній погляд здичавіє, шкіра їхня покриється густим волоссям. І статися загублення людини може тоді, коли під впливом досі непередбачених космічних гураґанів (дій новоявленої радіяції) в людини на руках появляться такі короткі пальці, як на ногах. Вона живитиметься корою, дикими ягодами, зерном здичавілої пшениці.
Виживатимуть тільки ті, які спритніше лазитимуть по деревах, рятуючись від хижаків. В такої півлюдини не буде розвинена мисль (змаліє і зникне «кора» мозку), тому що вона не матиме можливости свої найпростіші задуми здійснювати. В неї не може постати думка виломити лозину і створити лука: в неї немає рук, які могли б цей задум реалізувати. Мисль розвивається там, де існують можливості її втілювати в життя. Там, де мисль не можна застосувати, вона непотрібна; немає мислі — немає людини.
20. «Революція» в природі України. Сто п'ятдесят тисяч років тому на території України холоднішає. Чому? Досі відповіді немає. Є припущення, що зменшення сонячної радіяції спричинило «революцію» в природі. Сумніваюся.
Коли щосекунди Сонце втрачає мільйони тонн своєї маси, викидаючи її в космічні простори, і коли воно впродовж мільярдів років не поменшало і не охолонуло, значить воно само себе наснажує? А може ні? Може не можна пізнати сутности Сонця тими нормами пізнання, які створила людина Землі, може в «серці» Сонця вкодовані речовини, про атомні властивості яких досі людина Землі нічого не знає?
Сонце не зрадить Землі. Думаю — не в Сонці, а на Землі сто п'ятдесят тисяч літ тому відбулися досі нам незнані «катаклізми». Вони згустили її атмосферу, забруднили її, стримали доступ сонячного тепла і тому стало похолодніння.
Коли б (це моє припущення, і його треба доказами обґрунтувати) загорілися могутні субтропічні ліси України (через малу кількість опадів), коли б поверхню Чорного моря покрив шар нафти, яка заджерелила з надр земних і загорілася від блискавиці, чорні хмари не допустили б до Землі сонячного проміння в потрібній кількості і вона б покрилася ожеледдю. Вважаю, що зледеніння території України не було.
21. Їх я умовно назву «сварагами». Хочу вірити (дарма, що ці мої міркування можуть насторожити науковців), що в космічних просторах існують «цвинтарища» погиблих галактик (сонячних систем), людств, цивілізацій і ми, земляни, ніколи нічого про їхнє буття не знатимемо. «Скелети» погиблих галактик складаються з речовин, які треба вважати космічними згустками: декілька кубічних сантиметрів такої «речовини» може важити стільки, як наша прекрасна Земна плянета. Згустки ці створені з атомів, які мають надгустинні ядра, і їхня архітектоніка «іншосвітня»: в ній втілене витончене завершення енергії енергій, в ній зустрічаються кінець і початок Буття. Вважаю, що з декількох кубічних сантиметрів такої «речовини» може постати зоря більша як Місяць.
Чи в «серці» Сонця часом не «діє» енергія цих «речовин»? Їх умовно назву «сварагами» (санскрит, «самоопромінювачами»)? Чи наше Сонце не є воскреслим «серцем» померлих галактик? Чи не прийшов час, щоб науковці почали на Світ дивитися очима надземними і пізнавали Його суть поняттями, віддаленими від обмежених земних понять. У світі є творці досі нам незнаних цивілізацій, які, мабуть, мають зовсім інші поняття про час, простір, швидкість, зникання і виникання енергії — може при співпраці землян і неземлян в майбутньому почнеться успішніше пізнання Світу.
22. Мозок — архітектонічне завершення людського «Я». Все, що живе, реагує на світло, холод, тепло, тиск; подразливість властива навіть одноклітинним організмам. Чутливість — вища форма подразливости. Була ніч — став день, була буря — стала тиша, первісна людина, маючи розвинену чутливість, на всі ці явища несвідомо реагувала протилежними відчуттями. В неї творився «бунт» (тарасовість) чуттєвих протиріч.