І князь Ярослав з'єднав військо — має сорок тисяч новгородців і три тисячі варягів. Він іде війною на Святополка. ("Поміж Володимировими синами не один задумав зробити те саме, що вдалося зробити самому Володимирові, землі від братів відбираючи" (М. Грушевський)).
Святополк підсилює своє військо: найняв за срібло й золото забродів-печенігів, і стає біля граду Любеч.
77. Ніч. Холодний морозний вітер. У літописах написано, що Святополк всю ніч пирував — Дніпро бурхливий і широкий відмежовує його військо від війська Ярославового. Перед світанням Ярослав помітив, що вночі мороз так скував Дніпро, що воїни можуть йти по льоду. І ранком він військо переправив через Дніпро. І наказав воїнам, щоб вони голови поперев'язували білим полотном: під час бою треба, щоб свій міг легко пізнавати свого.
Печеніги, дізнавшись, що Ярославове військо по льоду перейшло Дніпро, втекли — зрадили Святополка, щезли у степах. Під час бою військо Святополкове вирвалося з оточення, тікає — старається по льоду перейти Дніпро. Вдень зник мороз, пригріло сонце, ослаб лід: Святополкові військовики тонуть. Святополк з невеликою військовою частиною тікає в Польщу до свого тестя (короля Болеслава). Ярослав обдарував новгородців — кожному дав по десять гривенів. І вони повернулися до Новгороду. Ярослав — у Києві.
78. 1017 рік. 14 серпня. Король Болеслав (намовлений папою Бенедиктом 8-м) веде своє військо на Київ. У Болеславовому війську (крім поляків) — 300 німців, 500 мадярів, 1000 печенігів. Він на березі ріки Буг перемагає військо Ярославове. Ярослав тікає до Новгорода.
Король Болеслав з своїм зятем Святополком ввійшов у Київ. Вторжники почали, вриваючись в доми, вирізувати киян. Кияни, рятуючись, показували на хрести, які вони носили на грудях. І казали: "Ми християни!" Перелякані люди вже звикли рятуватися "хрестом": знали вони, що той, хто не мав на грудях хреста, був названий язичником і покараний смертю. Та тепер кияни зовсім розгубилися. Що діється?
Єрей тримає хреста, кияни (діди, матері, діти) йому кажуть: "Ми християни", а він кричить: "Ви лжехристияни!" І військовики (християни короля Болеслава) розкраюють голови киянам-християнам. Значить хрест б'є хреста? Значить Христос воює з Христосом?
79. Болеслав у Царському Двірцеві знайшов перелякану Предславу (сестру Ярославову) і, як пише літописець, силою взяв її "в ложо своє". Терплячи образи, вона не призналася, де сховані царські скарби. Єрей Анастас (це він цареві Володимирові виявив таїну Херсонесу), прагнучи здобути нову ласку, виявив Болеславові таємний хід в підземелля — Болеслав почав грабувати скарби царя України (Руси).
"Правильно волхви кажуть, правильно! Справа не в Христові, а в тому — кому Христос служить. Христос стоїть по стороні сильного! У Києві єреї-латини б'ють єреїв-гречинів. І кажуть: "З нами Христос!" "Кияни! Грецькі ікони фальшиві. Латинські ікони правдиві!""
Князь Ярослав прибув до Новгорода і почав готувати лад'ї, щоб рікою Волхова виплисти в Ладозьке озеро. А потім Невою — у море Варязьке. Новгородці вночі порубали лад'ї — вони не хочуть, щоб тікав князь Ярослав.
80. 1019 рік. До Новгорода приходять з Києва вістки: кияни таємно виконують вказівки волхвів, які живуть у криївках — у лісах Деревлянії. Кияни підстерігають вдень і вночі — іде воїн-поляк вулицею, петля несподівано падає на голову його. Стягають з нього одяг, і вже так є, що кияни одягнені в одяг воїнів-поляків знімають польську сторожу вночі, стукають у двері до короля Болеслава. І король Болеслав тікає з Києва в Польщу, не скріпивши військової сили зятя Святополка.
Князь Ярослав, довідавшись, що в Києві лишився сам Святополк, йде з військом з Новгорода. Бій між Ярославом і Святополком почався на річці Альта. Святополк знову найняв печенігів, давши їм багаті скарби. І печеніги знову зрадили його. Літописець пише, що бій біля Альти між Ярославом і Святополком був такий безпощадний, що "по долинах кров текла". Та вечором бій затих.
Святополк тікає до міста Брест, і тут від ран умирає. Його під час бою смертельно ранив варяг Еймунд: так пишуть скандинавські літописці. Скандинавці вважають, що вони, будучи найманими воїнами, не раз вирішували справу життя того чи іншого царя України (Руси).
81. Князь Ярослав, живучи в Києві, відчув, що вічний загадковий Київ щось у глибині своєї душі таїть. Тоді, коли (в 1017 році) в Київ вторгнувся король Болеслав, кияни спалили велику дерев'яну церкву святої Софії. І сказали: "У 988 році у Києві була спалена Святиня Дажбожа. З святої помсти в 1017 році спалена церква Саваотова".