Царице Інгигерда, не з'єднуй душі своєї з облудними греками. Я був у Атенах. І два рази був греками обікрадений. І я згадав Ксенофанта. Римський письменник Ксенофант у книзі "Бенкет" пише: "Коли я жив заможньою людиною в Атенах, я найбільше всього боявся, що хто-небудь прориє стіну в моїй хаті й забере гроші й мені зробить якесь зло". Та ці ж атенці вдають, що вони найчесніші в світі люди, і кожного чужинця звуть варваром".
86. 1024 рік. Цар Ярослав (і так свідчить літописець) видав наказ: шукати волхвів, ловити і вбивати їх, "Ярослав перебив волхвів". Волхви живуть у лісах. Весною молодь іде гуляти у ліси, юнакам волхви кажуть: "Що вартий кравець без голки, вершник без коня, косак без меча".
У лісах молодь гуляє гопака — летять іскри від мечів, дівчата плещуть у долоні. Волхви з юнака творять косака — голять голову, чуб на маківці залишаючи. І такі косаки вже до Києва не повертаються, хто має чуб косацький — той язичник. Тепер молоді кияни-християни запускають бороди, мають коси довгі, взоруються на грецьких монахів, правдивих християн.
І хоч літописець і написав, що цар "Ярослав перебив волхвів", вони в народі живуть. Вони складають пісні, казки, лікують людей. І з ними тяжко боротися тому, що вони смерти не бояться. Ідуть на муки співаючи. І своєю одержимістю вони підбадьорюють киян. Вони не люблять чорної одежі. Ідучи у найнебезпечніше місце, одягають білосніжне одіння.
87. Неділя. Київ купається у теплому промінні весняного сонця. Людно, але тихо й сумно — скоки, гуляння, реготання, співомовки, як залишки "паґанської віри", заборонені церковним судом. І, ніби грім серед чистого неба, іде волхв Сила по Хрещатій долині в білосніжному одінні. Йде у вінку, зробленому з торішнього обжинкового снопа, грає і співає:
"Ой, іду, іду, граю на дуду. Дуда моя грає, діточок скликає. Ой, іду, іду, граю на дуду. Сонечко Дажбоже, таке миле-гоже, неначе калач! Дитино, не плач, веселися, скач! І рости-мужній в силі молодій, щоб завжди був рад та наш Києград! Ой, іду, іду, граю на дуду. Сонечко Дажбоже, таке-миле-гоже".
Волхв Сила іде, пісня сама ллється з його сонячної душі. І розливається по всьому світі, сіє віру в життя, збуджує любов до краси, збуджує віру в людське щастя. Він співає так голосно і натхненно, ніби він створений з пісні. І дітки біжать до нього, підскакують: така нецьогосвітня радість. Іде волхв так, як то було колись, грає на дуду, кличе "вінки брати, веселитись, грати, веснянки водити, сонечко хвалити". Монахи, пісню почувши, повистромляли голови з печер, вони співають "Псальми". Вуха затуляють, щоб "гріховодна спокуслива" пісня волхва Сили не проникла в душі їхні. Прибігли з мечами градники, зв'язали "паµанина" волхва Силу. І десь повели, і ніхто вже більше його не бачив. У літописі занотовано, що "волхв був переданий смертному катуванню", "волхв славу рокотав".
88. І минув тиждень. І діти маленькі, наслідуючи волхва, віночки з колосків поробили. Ідуть рядами, як косаки, по Хрещатій долині. Несуть дуду, яка випала з рук волхва Сили тоді, як його зв'язували. І голосно співають: "Діду мій, дударику. Ти ж було селом ідеш, ти ж було в дуду граєш, тепер тебе немає, твоя дуда гуляє. І пищики зосталися, казна-кому дісталися". Монахи повискакували з печер. Порозганяли дітей: не карали їх, бо вони ще глупі й не знають, що чинять гріх. Цар Ярослав, нахрамуючи на ногу, ходить і говорить жені: "Дударика, спійманого на Хрещатій долині, вночі біля ріки закололи. На шию камінь прив'язали, щоб з води не виплив. А вранці кияни спалили церкву. Ніхто не йшов гасити. Кияни казали: "Коли Саваот живий і всемогутній, то хай сам себе рятує". Волхв Сила, умираючи казав: "Сила Києграда впала в пропасть грецької лжевіри! Єреї Саваотові копають в душі мого народу яму, в якій хочуть пригорнути добру вдачу київську! Я співав, щоб відродити радість в душі людей моїх. Ви глупі, думаєте, що честь тільки вам належить. Я чесний, і вмираю щасливо, бо вмираю вільною людиною".
Так сказав волхв Сила. А греки-єреї сказали мені: "Дерев'яна Софія згоріла, постав кам'яну, будеш Ярославом Мудрим".
89. 1030 рік. З Польщі до Києва прийшла вість — повстали поляки, б'ють ксьонзів. І кажуть, що князі хвалять ксьонзів за те, що ксьонзи хвалять князів, людям забороняють у гаях радощі влаштовувати. З радости родиться воля. Костел хоче, щоб люди були смиренні, як вівці. Так, "В Польщі в 1030 році зчинилося велике замішання: народ виганяв князів і духовенство, нищив християнство" (М. Грушевський, "Історія України-Руси", Вінніпеµ, стор. 88).