98. 1040 рік. Монах Антоній (Святий Антоній) — "славний киянин" іде в Грецію, щоб поклонитися святощам грецької віри ортодоксної. Монах Іларіон написав "Слово о законе і благодате" — киянам "відкрив Божі святощі і мудрощі", написавши, що "Благословен Господь Бог Ізраелів, Бог християнський", "Мойсей бо і пророци о Христове пришествії повідаху. Христос же і апостоли его о воскресенні і о будущем віці", "...Сара же глагола к Аврааму: "Се замкнув мя Господь Бог не рождати. Види убо к рабі моєй Агари і родиши от нея"".
Щоб українців (русичів) відхилити від їхніх рідних святих справ, їхнє мислення треба спрямувати у країну "Господа Бога Ізраелевого". Їх треба журити і радувати тим, що Сара не може "рождати". Радить вона своєму мужу Авраамові, щоб він розділив "ложо" з рабинею Агарою. "Господь Бог (Бог Ізраелів) "замкнув м'я" (каже Сара). І ці її слова на думку монаха Іларіона мають божественну силу для хрещеної України (Руси).
Старий дід, відзначаючи Навський Великдень (Проводи), клав писанку на могилі царя Ярополка (убитого царем Володимиром у Царському Двірцеві). І в присутності юнаків рік слова: "Снить синами і доньками свята земля наша. І ми (Її сини і доньки) снимо Її життєдайною вічністю. Снимо Її Дажбожою веселкою. Спалені, оганьблені Святині наші. Ідімо до Могил Предків і Їм кланяймося".
Щоб Могили Предків не пригадували обряди рідної віри, були (в 1044 році) викопані кості царя Ярополка і єреї охрестили кості (на грецьку віру ортодоксну їх навернули), і в церкві поховали під іконою Саваота.
99. 1043 рік. Цар Ярослав отримав вістку від киянина — купця Гавриїла, що в Константинополі греки ограбували купців України (Руси), і повбивали їх. Ярослав дає наказ своєму синові Володимирові і атіманові-воєводі Вишаті Остромировичеві, щоб вони ішли військовим походом на Константинополь — і вимагали звільнення заполонених киян.
О, царю Ярославе, стримай військо своє! Не посилай на загибель! У твоєму Царському Двірцеві сидять єреї-агенти Константинопольські. Вони вже повідомили про твої наміри імператора Візантії Константина Мономаха. Імператор Константин Мономах, отримавши з Києва (від грека-митрополита Теопемпта) доноси, йде з військом на північ. І на березі річки Камчия (біля граду Варна) він причаївся. Він знає, що по цій головній дорозі йдуть каравани з хлібом з Києва до Константинополя, і по ній (як повідомив митрополит Теопемпт) ітиме військо царя Ярослава. Легко бити ворога, знаючи його сили і слабості. Греки-воїни біля Варни напали на українців-русичів, яких вів воєвода Вишата, і посікли їх.
Зв'язали воєводу Вишату, наділи на шию петлю. Володимир (син царя Ярослава) утік — прибув до Києва. 800 закутих воїнів київських греки привели до Константинополя. І тут кияни-християни відчули, що над ними "бере гору культура і штука візантійська", і дізналися вони про святість грецької мови, їх пов'язаних положили на гіподромі (біля святої Софії), і їм повиколювали очі, і закували їх — відправили на вічну каторгу.
100. 1049 рік. Київський літописець написав, що за царя Ярослава "почали множитися монахи і монастирі почали появлятися". "Ярослав кохався в законах церковних, любив дуже попів, а особливо монахів", "збирав писарів, перекладав книги з грецької на слов'янську". Він започаткував акультуризацію — копіювання чужої культури і занедбання розвитку рідної самобутньої культури.
Анна (донька царя Ярослава) їде в супроводі шалонського єпископа Роґера до Парижа. "Париж такий, як наш Чернігів, має 15 тисяч населення. Київ має 100 тисяч населення", — казали кияни Анні. Франція — країна бідна і слаба: довгі роки точиться боротьба між французьким королем Робертом і папою римським. Папа римський, щоб заплямити свого ворога (короля Роберта), проголосив його розпусником — одружений він з дівчиною (ріднею в четвертому поколінні). Король Генріх Перший (син Роберта) стає мужем київської принцеси Анни.
101. 1051 рік. Цар Ярослав, упевнившись, що його військо було розгромлене під Варною тому, що єреї грецької віри у Києві підвладні візантійському патріярхові, і вони, як агенти, про всі військові справи України (Руси) повідомляють імператора Візантії, обурився. І проголосив монаха Іларіона (українця-русича) митрополитом. Він хоче визволитися з ярма підступної грецько-ортодоксної патріярхії.