"Єреї-греки не дбали о се, щоби нова віра стала дійсним духовним добром цілого народу, ходило їм о власть, та о значіння. В справах самої віри вдоволялися формою. Завелися перекупства, такси для митрополита від ставлення єпископів, для єпископів — від священиків. Пішли доноси, наклепи та інтриги — справді візантійські. Не бракло навіть заходів, щоби на тій підставі, що митрополит київський підлягає патріярхові візантійському, вивести також зависимість київських князів від цісаря візантійського" (Б. Лепкий, "Начерк Історії Української Літератури", Коломия, 1909 р., кн. 1, стор. 82).
З Греції до Києва (у град підлеглий грецькій вірі) "приєхалі пєвци с своїми сємействами" ("Ніконський літопис"). Греки-певци співають у святій Софії по-грецькому. Митрополит Іларіон у церкві не відважується царя Ярослава звати Ярославом, а зве Ґеорµієм. У святій Софії співає і промовляє по-грецькому. Кияни, не розуміючи грецької мови, знизують плечима: їм здається, що все це робиться, щоб з них глумитися.
102. 1052 рік. У Новгороді князь Володимир (син царя Ярослава) відкрито висловлювався, що грек-митрополит Теопемпт (духовний батько України-Руси) поміг імператорові Візантії розгромити біля Варни військо царя Ярослава.
Єреї-греки у Києві почали ширити вістку (і про це пише літописець), що перемога сталася тому, що перед боєм візантійці занурювали на березі моря мощі святих угодників грецької церкви, і мощами викликали страшну бурю, яка й знесилила військо царя Ярослава. Князь Володимир до цих єрейських оповідань не ставився шанобливо. І несподівано князь Володимир... помер, маючи двадцять дев'ять літ.
Сини царя Ярослава — Із'яслав, Святослав, Всеволод, В'ячеслав, Ігор зажурилися, почувши про несподівану смерть брата Володимира. В Україні (Русі) заметушилися грецькі єреї: всі виступили проти митрополита Іларіона, обвинувачують його в зраді віри грецької. І ті єреї-греки, які вважали монаха Іларіона мудрецем — здібним говорити святою мовою грецькою, тепер звуть його "глупцом". Наймудріший українець (русич), який не кориться законам візантійської патріярхії, вважається "глупцом". Київські монахи, які вірно служать єреям-грекам, вірно їх підтримують — зневажають митрополита Іларіона.
103. 1053 рік. 7-го листопада митрополит Іларіон (два роки пробувши Київським митрополитом) зрікається митрополичого престолу. І стрижеться в монахи під ім'ям Нікон. І кияни, похитуючи головами, говорили: "Правильно кажуть волхви, правильно! Чия віра, того й влада, чия віра — того й сила, чия віра — того й воля, чия віра — того її мудрість! Єреї грецької ортодоксії, які опанували престол царя України (Руси), всеїдні, всемилостиві, всеперетравлюючі, і тому вони небезпечні, як черв'яки, які їдять все — навіть самі себе!"
Сидить у темних монастирських мурах монах Іларіон (Нікон). Наставленик імператора Візантії, грецький патріот "Юрій" прибув до Києва, він "митрополит Київський і всея Русі". Він всесильний. Він судить Україну (Русь), карає, її срібло і золото збирає. Як? Законно, на основі Церковного Суду.
104. В "Указателі руських законов" поміщений утверджений Ярославом Мудрим "Устав о церковних судах". Ярослав Мудрий "Устав о церковних судах" "сложил есми со Греческимъ Номоканономъ, аже не подобаеть сихъ тяжь судити Князю й Бояромъ. Далъ есмь Митрополитомъ й Епископомъ те суды, что писаны въ правильхъ, въ Номоканоне, по всемъ городамъ й по всей области, где Крестьянство єсть, Аже кто умчить (уведетъ или похитить) девку или насилить, аже Боярская дчи (дочь) "за сором" (срамъ) ей 5 гривень золота, а Епископу 5 гривень золота, а меншихь Бояръ гривна золота, а Епископу гривна золота. Добрыхъ людей (ихъ дочери) за соромь 5 гривень серебра, а на "умычницехъ" (съ похитителей) по гривне серебра Епископу, а Князь казнить. Аже кто пошибзетъ (ударить) Боярскуя дщерь или Боярскую жену, за соромъ ей 5 гривень золота, а Епископу 5 гривень золота, а меншихъ Бояръ гривна золота, а Епископу гривна золота; а нарочитыхъ людей (именитыхъ гражданъ) 3 рубли, а Епископу 3 рубли, а простой чади (за дочь простаго гражданина) 15 гривень, а Епископу 15 гривень, а Князь казнить. — Аже пустить Бояринъ Великъ жену безъ вины, за соромъ ей 5 гривень золота, а Епископу 5 гривень золота, а нарочитыхъ людей 3 рубли, а Епископу 3 рубли, а простой чади 15 гривень, а Епископъ 15 гривень, а Князь казнить. Аже у отца й у матери дщи девкою дитяти добудеть (родить) обличивъ ю поняти въ домъ церковный, а чимъ ю родъ окупитъ (т. е. родные должны выкупить преступницу). Аже девку умолвить (пригласитъ) "кто къ себь и дасть въ толоку" (позволить кому наглымъ поступкомъ оскорбить ея целомудріе) "на умолвнице" (съ того, кто зваль къ себь) Епископу 3 гривни серебра, а девице за соромъ 3 гривни серебра, а на толочныхъ (съ обидчиковъ) по рублю, а Князь казнить. Аже мужъ отъ жени блядеть, Епископу въ винь (виноватъ передъ Епископомъ), а Князь казнить. Аже мужъ оженится иною женою, съ старою не распустився, мужъ Епископу въ винь, а молодую въ домъ церковный (чтобы родные викупили ее) — а съ старою жити. Аже жене лихій недугь болить, или сльпота, или долгая бользнь, про то ее не пустити (не разводиться съ нею) такоже и жене не лзь пустити мужа. Аже кумь съ кумою створить блудь, Епископу гривна золота, и въ епитимьи. Аже кто зажжеть дворъ или гумно или что иное, Епископу 100 гривень, а Князь казнить. Аже кто съ сестрою согрешить, Епископу 100 гривень, а въ епитимьи й въ казни по закону. Аже ближній родъ (ближняя родня) пойметься, Епископу 80 гривень, а ихъ разлучить, епитимью да примуть. Аже две жены кто водить — (возметь, и потому Несторъ называетъ Владиміровыхъ женъ водимыми) — Епископу 40 гривень, а которая подлегла (то есть, последняя), та поняти въ домъ церковный, а первую держати по закону; а иметь лихо водити ю -(если будеть не хорошо обходиться съ нею) — казнью казнить его. Аже мужъ съ женою по своей воли распуститься, Епископу 12 гривень; а буде не венчался, Епископу гривень. Аже кто сблудить съ Черницею, Епископу сто гривень, а съ животною 12 гривень, а въ епитимью вложить. Аже свекорь съ снохою сблудить, Епископу 100 гривень, а епитимья по закону. Аже кто съ двумя сестрами падется (попадается), Епископу 30 гривень. Аже кто съ мачихою сблудит, Епископу 40 гривень".
(Гривні були шестикутні, плоскі, півкруглі. Археологи устійнили, що один гривень — це 500, 250, 200, 100 грамів золота: вага гривні коливалася у часи Святослава Ігоровича, Володимира Святославича, Ярослава Володимировича).
Ознайомившись з "Уставом о Церковних Судах", стає зрозуміло, чому єпископ мав великі впливи на життя "люду хрещеного". Він володів землею (нивами, толоками, лісами, стадами скоту. На його єпископському господарстві безплатно працювали раби, звалися вони "церковними людьми". Він (єпископ) був власником золотих скарбів, жив у розкошах, як древній індуський магараджа. І "людям хрещеним" у церквах говорив, щоб вони не дбали про земне, покірно працювали на господарстві, дбали про спасіння в царстві небесному. І щоб знали, що є "Церковний Закон": на землю церковную хто посягає — тому смерть.
105. Хіба може грецька ортодоксна церква, маючи в Україні (Русі) великі прибутки, погодитися, щоб у Києві був митрополитом українець (русич)?
Ні. ("Наша Українська православна церква сім віків (988-1686) була в юрисдикції Царгородського патріярха" (Митрополит Іларіон (Огієнко). Ваша? Що ж у вашій церкві ваше?
Якщо догми, канони, тропарі, кондаки, ірмоси і літургія, тетрапод, антимінс, аналой, тріодь, антидор, парастас, ектенія, просфора, панахида, теологія, іконостас — грецькі, і українці цим грецьким святощам поклоняються, то це не значить, що ця церква наша (українська). Якщо українці сидять у москвинській тюрмі, то це не значить, що ця тюрма наша (українська).
З Смоленська прийшла вістка до Києва і Новгорода, що князь Ігор (повний сил і здоров'я син царя Ярослава) помер. Він був великим прихильником митрополита Іларіона. Він чув, що звичайні люди, які мають таємні зв'язки з волхвами, мудро кажуть: коли Христос — то тільки Український, бо Візантійський одурить.
1054 рік. 19 лютого помер цар Ярослав, проживши 76 років. Він прославив ім’я своє, "розпочавши величаву будову катедральної церкви святої Софії. Будували її і прикрашували грецькі майстри. Цей собор служить найбільшою пам'яткою чисто-візантійської штуки на Україні" (М. Грушевський). Немає пам'яток чисто-української штуки на Україні: спалені, заплямлені, осуджені вони.