Я вірю, що розвиток почування і мислення в наших предків відбувався інтенсивніше, як у їхніх сучасників, які жили на просторах Аравії, на узгір'ях Синаю, в джунглях Африки, на берегах Персіянської затоки.
Ці міркування я вмотивовую такими твердженнями: там, де пори року (літо, осінь, зима, весна) мають різко окреслені температури, кольори, протилежні гармонії природи, людина поставлена перед іспитом життя: вона має або згинути, не витримавши надмірного тиску нових («післяльодовикових») вражінь, або, вдосконалившись (увібравши в себе нову суть оточення), емоційно збагатитися, зробити великий крок вперед у напрямку духовнотілесного самовдосконалення.
23. Жорстокість і ніжність матері-Природи. Помиляються ті, які вважають, що епоха «льодовиків» вмертвила життя на території України. Похолодніння не злякало предків наших — воно появлялося поступово. Теплолюбні тварини і рослини, які були на нашій території, як тепер довідуємося, погибли. І очевидно загинула та частина предків наших, яка не була спроможна скласти нового іспиту життя.
Вижили вибранці, їх можна назвати надлюдьми того часу, вони були духовно-тілесно найспритніші. Вони започаткували нові покоління (покоління вибранців людства), їхні потомки швидко пішли вперед по дорозі самовдосконалення. Бачимо, що сама мати-Природа нездібних умертвила, здібних проголосила людьми, о, Вона жорстока і ніжна!
24. Віра в народження світла Дажбожого. Уміння влітку свідомо думати про холодні місяці зими — уміння свідомо сьогодні думати про завтра збагатило і поширило уяву предків наших.
Восени — прощання з літом, весною — зустріч з літом пожвавлювали і розвивали емоції, вдосконалювали нейронну діяльність. Вони (предки наші) мали виняткові умови збагачуватися новими враженнями, навиками, почуваннями.
Віра в Умирання і Воскресіння «Бога» чи «сина Божого» була утверджена п'ятнадцять тисяч років тому над берегами Дніпра і поширилася вона в різні часи (десять, сім, п'ять тисяч років тому) з Оріяни (Праукраїни) в Єгипет, Азтекію, Месопотамію, Індію, Ханаан. Дванадцять тисяч років тому білої людини на територіях сучасних Марокко, Алжиру, Тунісу, Єгипту, Палестини, Синаю ще не було.
25. Руки і мозок — мозок і руки. Життя — це боротьба, такий був природою утверджений закон на світанку людства. Він існує й нині, і завжди існуватиме. Хто мріє про життя без боротьби, той мріє про свою солодку гибель — солодкої гибелі не буває.
Потреба (боротьба за життя) примушувала предків наших виготовляти з кременю ніж, сокиру, з кістки — голку, шити з шкіри одяг, будувати житло з мамонтових кісток.
Руки — благословенні руки, які людина (наш далекий кмітливий предок) не використовувала для ходіння (вона чулася міцно на ногах) далеко відділили її від тваринного світу.
Руки і мозок — цей «механізм» так взаємно вгармонований, як вода і млинове колесо: вода й млинове колесо перетворюють зерно в борошно, руки і мозок перетворюють камінь в сокиру, лозину — в лук. Очевидно, що тут спрощення небажане — у творенні мислі і її реалізації беруть участь не тільки мозок і руки, а всі органи чуття людського, без них руки і мозок не мали б емоційного, відчуттєвого «харчу», вони між собою не могли б знайти спільної «мови».
26. Шляхи ошляхетнення душі й тіла. Наші предки п'ятнадцять тисяч років тому вже виходили за межі примітивних життєвих потреб. Вони свідомо (осмислено) вміли передбачати, яка погода буде завтра, що їм несе південний вітер, а що — північний.
Сокира, ніж, які вони виготовляли (в ці часи на Земній плянеті ще не були відомі лук і стріла), допомагали їм боронитися від звірів. Вони помітили, що той, хто має гострішу і замашнішу зброю, здобуває перемогу. Вони кращі зразки зброї вдосконалювали.
Вони (предки наші), творячи знаряддя праці і мистецькі вироби, які тепер археологами зараховані до найвибагливіших у світі, ошляхетнювали свій зір. Ошляхетнюючи зір, вони ошляхетнювали руки свої, гармонійність тіла свого.
Вони, бачачи свій твір гарним (вони вміли шляхом порівняння відрізняти довершені зразки від грубих), самі душею гарнішали, їхні почування не тільки красивішали, витончувалися, а й наповнювалися жагою їх передати в слові — у перших зародках пісні.
Творячи пісню (найчарівнішу пісню в світі, в якій відображені мелодії чотирьох пір року), вони не тільки ошляхетнювали свій слух, а й вдосконалювали творення добірних звукосполучень (слів), які стали в основі санскриту (в основі всіх мов Білої раси).
27. Походження слова «свідомість». Вважаю, що кожне слово (і особливо те слово, що своїм корінням сягає у ґрунт многотисячолітньої історії нашої) має свій «життєпис» -своє «дитинство», свої «юність» і «дорослість», і подібне воно на плодоносне дерево.