Выбрать главу

127. І сказав Сварга: "Феодосіє, душа моя чує, що більше не побачу тебе. І тому останнє воління прорікаю: "Краще бути горшколатом, ніж печерним відлюдком. Іди до мене, я тебе духовно відмолодю, розхристиянізую. Роз­плющ очі! Глянь, який квітучий світ твоєї Віт­чизни! Не стогни перед візантійськими ідо­лами-іконами. Стогнеш щоночі в печері — хочеш достогнатися спасіння душі в царстві візантійського Саваота? Стогнання твоє озна­ме­новане відреченням від сонця, ні, це не віра — це жалісливе жебрання дотліваючої душі"".
(Натан Авсубель (у книзі "Авсубель", на стор. 131) пише, що "Ігумен Феодосій впро­довж другої половини одинадцятого століття висилав з свого Печерського монастиря оскар­ження проти жидів, доводив, що в жидів викривлена релігія").
Феодосій (як пише "Печерській патерик") "вставав часто вночі й, потай від усіх, ходив до жидів, диспутував з ними, докоряв їм, і го­ворив з ними досадно, називаючи їх відступ­никами й беззаконниками, бажаючи так в іс­повідуванні Христа стати мучеником". Напа­дав на рабіна Іцика, щоб стати мучеником? У мучеництві для мучеництва немає високої духовної культури.
128. 1068 рік. Косак Нагар (племінник волхва Сварги) киянам говорив: "Два роки тому новгородці ввійшли в церкву святої Софії, зі стін скидали грецькі ікони і рекли: "Греки, ідіть від нас! Ваші боги — дерево суть, на древі намальовані грецькі дівиці і отроки, не хочемо поклонятися їм!"
Я кажу — не срібло, золото, не святі ідоли (ікони), не пишні паволоки дають волю, а мечі — правдоносні мечі! У монастирях дармує київська молода кров, зневажливо ставиться до життя косацького, псальтирничає!

Ігумен Феодосій забороняє монахам го­лос­но розмовляти — монахи повинні жити в мовчазному затворництві. Щоб показати зне­важливе ставлення до тіла людського, він (Фео­досій) вночі сидить голий біля мона­стиря. Він по-глупому праведний! Він тіло своє віддає на поїдання комарам і жукам, і в цей час з стогнанням читає "Псальтиря". І рече: "Підкоряйте язичеську гординю христи­янському смиренню!" Він, смирення пропові­дуючи, сіє отруйне зілля в душах наших. Коли юний киянин іде, маючи горду поставу, монахи звуть його "язичеською гординею"! Монах Феодосій — по вірі не є киянином. Він киянинові рече: "Да благословіть тя Господь от Сіона, і узрите блага Іерусалиму!" Ми ж не юдеї, і нас не буде благословити Господь от Сіона. Ми маємо дбати про блага града Кия!
Кияни, не підкоряйтеся грецькому церков­ному смиренню, погибельній покірності, лиху вість маю! Чужі люди на наші землі з сходу вторгаються, про покірність нашу чуючи!"
129. Половці (татарське войовниче жорс­то­ке плем'я) напали на Переяславщину. Вони палять селища, забирають скотину, ловлять молодь — зв'язаних юнок і юнаків женуть на продаж грекам у Херсонес. А дітей і старих людей — мечами убивають.
"Царю, де ти? Оборони життя наше?" — бла­гають хлібороби. З Києва з військом і візантійськими іконами іде цар Із'яслав на допомогу братові-князеві Всеволодові Пере­яс­лавському. Небо Переяславщини чорне від диму — половці села палять.
Половці на березі річки Альта розгромили безсиле військо царя Із'яслава і його братів (Всеволода і Святослава). Візантійські ікони лежать потоптані половецькими кіньми. І сміються половці, що князі України (Руси) на­вчені більше вірити іконам, ніж своїм мечам.
Половці грабують селища Київщини. Уби­вають матерів на очах дітей. Київська молодь звертається до царя Із'яслава — просить коней, кольчуг, мечів. Юнаки хочуть озброїтися і йти боронити селища і гради.
130. Цар Із'яслав замкнувся у Печерському монастирі — не хоче київській молоді зброї дати. Є слухи, що кияни, зброю отримавши, виженуть з Києва греків-єреїв, монахів і їхніх прихильників. Кияни озброїлися сокирами, саморобними мечами, ножами, ралами, і втор­глися у Царський Двірець Із'яславовий, в якому взяли "бещисленоє множество злата і сребра кунами і белью", — пише "Повість вре­менних літ". І такі слова юних киян передає: "Се половці розсипалися по землі. Дай, царю, зброї і коней, і ще биймося з ними".
Читаючи в "Повісті временних літ" про прагнення юних киян, думаю — сильний, гор­дий, вольовий люд в Україні (Русі)! Коли Віт­чизна в небезпеці, він не жде наказу, сам бере зброю і йде боронитися.
(Чому половці вторгаються в землі Ук­ра­їни (Руси) — палять гради і селища? Є від­повідь: монах Нестор пише, що "Небо Хрис­тове наказиваєт за беззаконіє". "Видимтъ бо ирища утолочена й людей много множество, ...а церкви стоять пусты", "У храмах безмол­вие, а в домах труби, гусли").