І коли між ними, одідиченими рабами, народиться володар (самоцвітний розум), розум вільний від одідичених рабських спонук, і хотітиме їх (рабів-земляків своїх) вивести з дому неволі, вони його зневажатимуть, вони його назвуть бунтарем. І вони скажуть йому: "Ти такий, як і всі ми, а хочеш нашим царем бути? Чужинець царює над нами, ми вже звикли чужого царя любити. У нас тепер все чуже замість рідного — апостоли, пророки, царі, воєначальники, порядки, закони. Чуже вже ввійшло в душу нашу, поріднилося з нами".
І буде: той киянин, який народиться (у природі так буває) з волею до панування, ітиме на службу до чужого царя. Він від чужого царя отримає право наглядати над рідним народом. Чужий цар, знаючи, що покорений люд (щоб він не бунтувався) треба присмиряти його ж синами, ласками обдарує здібного служаку. І чужим царем наставлений служака-начальник скаже: "Ви не хотіли, щоб я, земляк ваш, був вашим рідним царем і любив вас, як рідних людей. Тепер, ви, раби прокляті, спини мені підставляйте!
Чужий цар, до якого ви вже звикли, мені дав право три шкіри з вас здирати. Здираю рабську, здираю продажню, здираю зрадливу, ні, мені її не шкода! Народ не може жити без вождя! Народ, який не здібний мати рідного вождя, не повинен у чужого вождя волі благати. Воля даром нікому не дається!""
143. Коли в домі воєводи Дубави волхв Радогост висловлював віщі міркування, на подвір'ї (біля тину притаївшись) стояв косак Ума (син Дубави). У Києві тепер такі часи настали, що сусід за сусідом слідкує — за доноси від єрея винагороду отримує. І під час сповіді єрей у церкві киянина питає: "Ілі к волхвам ходив єси? Ілі в дом волхва водил?" ("Таїна ісповіді в Православній церкві", перевидана в 1894 році, т. З, розділ 4, сповідь 6). Я вже цитував, що "Церква завжди виступала проти волхвів і їхньої праці, забороняла ходити до них і користатися з їхніх порад та помочі" (Митрополит Іларіон (Огієнко), "Д. В. У. Н.", стор. 197).
144. І сказав боярин Дубава: "Коли душа в неволі, людина боїться думати. Щоб дізнатися, що думають кияни, піп кличе їх на сповідь. Хто не йде сповідатися, той проголошений паґанином, язичником, боговідступником. Хто волхвові в ліс несе кусень хліба і хто з волхвом розмовляє, гріх чинить, гріхочинителі горітимуть у пеклі. І діти заляканими виростають. Залякані й думати бояться — хто думає, той грішить. І тепер у святій Софії греки-єреї проголосили, що всі кияни — Яфетові діти. Яфетові діти призначені в поті чола орати, сіяти і жати, і дітей Сема і Хама годувати.
О волхве Радогосте, правду кажеш — природа людська мінлива. Кияни вже не ті, що були перед хрещенням України (Руси). Збайдужіли вони до справ Вітчизни тому, що той, хто зве справи Вітчизни — святими справами, проголошений паґанином, підозрівають, що він має таємні зв'язки з волхвами. Збайдужілі з окам'янілими душами в церкву ходять, слухають казання церковне про Сіон, про чудо во Єгипті, про кров на Голгофі, про Вифлиємську різанину дітей, про перетворення води у вино. І з почутими у церкві казаннями не знають що робити. І де їх притулити. І заливають залякану душу хмільними напоями — пити церква дозволяє, чарка — подруга "душерозвесєлітельная".
Я в саду маю таємну землянку, ждемо вторгнення половців. У ній тихо, діл викладений хутрами. І там, волхве Радогосте, ночуватимеш. На сторожі стоятиме косак Грива".
145. Купальська неділя. Обряд постриження юнака на косака — заборонений. Не чути купальських пісень. Немає вогнищ. Ніхто горючі стріли в темінь вечірнього неба не пускає. Заборонено ставити Мага врата. Не йдуть рядами дівчата, вінками і стрічками, заквітчавшись.
(Вчора, перед Купальською неділею, різками пороли спину юнакові Чорнобривцеві — гріхи з душі виганяли. Він у лісі (оподаль від Печерського монастиря) ішов і співав: "Сонце заходить, вітер в гаю розмовляє. Зіронька сходить, тугу мою розганяє". І монахи устійнили, що в цій пісні затаєна паґанська віра. Є докази: уосіблене сонце має ноги: "сонце заходить". Вітер — уосіблене божество, яке вміє в гаю "розмовляти". Зіронька, як божество, "тугу розганяє".
Українська мова (мова паґанська, неприємна для святителів грецької церкви) у церкві заборонена. Українською мовою можуть розмовляти смерди, холопи, світські люди. Свята літургія (служба) у Києві відбувається грецькою мовою, або — церковно-слов'янською.
І ті частини літописів, у яких говориться про справи церковні, Божі, написані церковно-слов'янською мовою. Справи холопські, світські, побутові описані в літописах мовою українською (русичівською).