154. Ніч. Спить Київ. Поліцаї (градники), виконуючи доручення єреїв грецької церкви, убили сторожа Ума. Вторгнувшись у криївку, де тихим сном спав волхв Радогост, вони закривавили мечі свої.
"Де волхв Радогост?" — питали кияни. "Де наш пророк-віститель святої Божої мудрости, славитель України (Руси)? Де Спаситель? Скажіть, де?" — питали кияни, тривогу в душі чуючи. "Волхв, що сильно виступав проти християнства... скоро зник" (Митрополит Іларіон (Огієнко) "Д. В. У. Н.", стор. 174). Зник так, як у часи Сталіна зникали без вісти сотні тисяч кращих синів і дочок України (Руси).
"Волхви... були у наших язичників професійними служителями релігії, як віщуни майбутнього і як люди покликані... помагати людям у всяких їхніх справах". "Під 1071 роком літописець розповідає: явився волхв; прийшов у Київ". "Він звернувся у Києві з відкритою проповіддю до народу". "Казав, що земля Руси, щоб уникнути загрожуючого християнського лихоліття, повинна знову повернутися до язичества" ("Повернутися до язичества" значить повернутися до "національної віри", — Л. С), "Доля волхва, якому уряд, немає сумніву, не дав довго проповідувати, була та, що "въ єдину нощь (он) бысть безъ вести"; тобто, він був таємно схоплений і потім назавжди посаджений до в'язниці, або — що більш правдоподібно — відданий смертній карі". "Появлення волхвів у Києві і Новгороді заставляє підозрювати, що їхня діяльність знаходилася в зв'язку; (до деякої міри треба підозрювати) представниками язичества було розпочате в даний час організоване і загальне прагнення відновити свою стару віру" (Е. Голубинський, проф. Московської духовної академії, "Історія Русской церкви", Москва, 1901 р., кн. 1, стор. 211-213).
Волхв Радогост — розп'ятий пророк Дажбожої України (Руси) — воскрес в душі пророка Тараса Шевченка. У віщому слові "Тризна" (він) Шевченко оповідає про волхва — праведника. "В родині убогій, невідомій Він виростав; і труд життя, як сирота, зустрів він рано; докори злії він зустрів за хліб насущний..." "Як волхв, віщун молодий... вільною мовою він пломенів". "І гірко плакав..: "О святая! Святая Вітчизно моя! Чим поможу тобі, ридая? І ти закована, і я"". У цих словах Шевченкових, "Як волхв, віщун молодий...", пломеніє свята душа Шевченкова. Так, є тайна пресвятая — у ній поєднуються душі тих, які життя своє пожертвували, щоб "оспівати свободу на рабській землі!"
155. Чому у Києві єреї-греки перемогли волхвів-киян? Щоб бути волхвом, треба родитися з даром Дажбожим. Той, хто вміє пісні складати і їх людям передавати, був волхвом. У піснях волхви оповідали про обряди, звичаї і подвиги славних синів народних. Учили рідних людей як жити правильно, Бога хвалити, рід шанувати і душу піснею, молитвою і працею виласкавлювати. Виласкавлювати — значить облагороднювати, вшляхетнювати.
Поет переживає найбільші страждання тоді, коли його ув'язнюють і забороняють йому вірші писати — тільки поет може знати несусвітність цих душевних страждань. Українці — царство народних поетів, і цими народними поетами були волхви-співці.
Волхви, славителі віри старобатьківської, рятуючи життя, тікають у ліси. Чому? Цар (верховний волхв, який не визнавав чужих духовних авторитетів, і цим надихував вольовою силою кожного українця-русича), зрадив віковічні старобатьківські святощі. Він мав право віру батьківську оновити, вдосконалити, він мав право внести зміни в її обрядність і сутність, але він не мав права її заплямлювати, зневажати. Волхви, організувавшись, могли б підняти весь народ проти царя-зрадника, і народ пішов би за волхвами. Чому цього не сталося?
156. Коли б волхви вибрали головного волхва України (Руси) і всі йому підпорядкувалися, це означало б, що вони вибрали нового царя. Народ глибоко вірить — щоб бути царем, треба ним родитися. Волхви не відважилися, віру батьківську обороняючи, порушити її святу основу. Вони (так, як і кожний в ті часи українець-русич) вірили, що царі і волхви не вибираються, а родяться. І в цьому була їхня духовна непорочність і одночасно їхня організаційна слабість.
Єреї-греки були високодисциплінованою церковною організацією. У них був найвищий авторитет, перед яким всі вони благоговіли, ретельно виконували його накази. Вони знали, що без обоження патріярха вони не матимуть сил впливати на своїх парахвіян.