У Києві грек-митрополит Іоан вперше почав у святій Софії пропагувати казку, що святий Андрей (апостол) бував у Києві. Він заснував Київ і благословив киян, щоб вони корилися грецькій церкві. (І на славу апостола Андрея заснувався в Києві Андреївський монастир).
Новгородці, почувши, що в Києві складена казка про те, що св. Андрей на Київській горі хреста встромив, вирішили й собі щось подібне придумати. Оголосили, що св. Андрей був також і в Новгороді, і біля Новгороду встромив хреста, і тому й село в честь св. Андрея зветься Грузіно: тут апостол хреста "угрузіл". І широко про перебування св. Андрея у Новгороді описано в "Житіі Михаіла Саллоса".
Він, грек-митрополит Іоан, написав "Правила церковния", зазначивши, що Київський князь "підлягатиме церковній карі", коли він свою доньку віддасть за латинянина. І кияни знають, що грек-митрополит учить царя України (Руси), з ким і як він має своїх синів і доньок одружувати, грек — Головний суддя України (Руси).
У Києві монахи речуть про чудо, яке було два роки тому: коли 3-го травня 1074 року ("от созданія міра 6582"), святий Феодосій "предал Богу свою душу", про смерть Феодосія узнав цар Святослав тому, що побачив "огненний столп над монастирем от землі до неба". І плакали монахи — святі юродивці. ("Юродивий — хто Христа ради вдавав із себе неповноумного" (Митрополит Іларіон (Огієнко), "Українська Патрольогія", стор. 50).
171. 1092 рік. "Понищили у Києві лазні, де можна було купатися, чистоту тіла плекати, у парі сухими травами тіло натирати", "У преподобного Ісаакія вже черви стали появлятися под бєдрами єго". І "сказали бєси преподобному Ісаакію: "Ісаакій! Ми — ангели, і ось гряде до тебе Христос"". До затворника Ісаака "один із бєсов, мнімий Христос, сказав: "Бери сопілку!" І "бєси грали на сопілці", душу преподобного Ісаака "соблазняя". Немає таких духовних монаших писань, в яких би не говорилося про "бєсов", які навідуються до монахів, то в образі "мнімого Христа", то в образі свиней довгохвостих, рогатих. Видіння викликані довготривалими постами — їх треба вважати галюцинацією.
У Києві вибухла пошесть: від 14-го грудня до 1-го лютого заможнім людям продано 7000 домовин. На Подолі померлих людей (незаможніх) складають на купи і палять. Неспалені кості складають у скудельниці (братські могили). У одній братській могилі — дві тисячі осіб.
Цар Всеволод (син царя Ярослава Мудрого), почувши, що половці напали на селище Пісочне (біля річки Супня), на селище Переволоки (біля річки Ворскли), побіг у церкву святої Софії. Упав на коліна — гірко ридає. Б'є поклони перед грецькими іконами. Єрей Агапій, бачачи заплаканого царя Всеволода, рече, що здійснюється писання пророків -"наближається кінець світу".
172. Бідний цар! Хіба він винуватий, що чужовір'я душу його знесилило? Він віддано вірить грецьким іконам. Він застрашений греком-митрополитом, який йому заборонив доньок одружувати з князями віри латинської. Він бачить, що пошесть косить киян. Він чує, що половці палять селища...
Він має трьох миловидних і ніжних доньок — Єкатерину, Анну і Євпраксію, які вже чорне одіння одягли — монашками стали. Грек-єрей Порфирій царськими доньками опікувався. У монастир їх заманив, сповідає їх, причащає. Гріхи первородні відпускає, з ними постійно буває...
Кияни з облегшенням зітхнули. 31 серпня 1089 року помер грек-митрополит Іоан 2-й — мучитель душі народної, знавець вин грецьких, "бодрий духом і слабий плоттю" — представниці "Євиної статі" ослаблювали плоть його.
("Митрополит Іоан, родом грек, каже викликати тих (киян), що вінчаються без церковного благословення, а весілля відбувають з піснями і танцями" (Б. Лепкий, "Н. І. У. Л.", кн. 1, стор. 39). Він багато зробив користи для грецької церкви. Він проголошений "українським святим".
"Святий Іоан 2-й, митрополит Київський і всієї Руси. Митрополитом був з 1077 року по рік 1088. Упокоївся 31-го серпня 1089 року. Писав проти помилок у вірі латинян" (Митрополит Іларіон (Огієнко), "Українська патрольогія", стор. 69).
Монахиня Анна (доня царя Всеволода) їде з багатими царськими дарами до Константинополя. І привозить нового грека-митрополита Іоана 3-го. (У Константинополі знали, що померлий митрополит Іоан 2-й підпадав жіночій звабності; тепер приїхав митрополит-євнух. І знову клопіт, прибулого митрополита кияни звуть "живим мертвяком". У Києві поживши одинадцять місяців, він помер). І прибув новий митрополит — грек Єфрем — і був він також євнухом...