173. У Києві волхв Виласадара говорить, що церкви поставлені в Києві для того, щоб у них зневажати Бога України (Руси), поруйнуються, буде здригатися земля, Дніпро виходитиме з берегів, поля заливаючи; перестане вода текти з джерел. Глина у печерах падатиме, монахів самолюбних засипаючи.
У Києві землетрус — у церквах падають ікони з стін. Монахи з печер повтікали. Дихання затамувавши, моляться до Діви Марії. Градники заклопотано шукають волхва Виласадара, щоб покарати: він знається з підземними силами, викликає їх віщуванням. Підвісили біля дерева, почали вогонь до п'ят підносити — Виласадара мовчав. Щоб урятувати очі, до яких було піднесене шило, він признався.
"Від древніх волхвів знаю — коли миші тікають з печер, коли вода або сильно ллється з джерела, або зникає джерело, щось у глибинах землі діється. Я пів дня лежав, вухо до землі приклавши, чув — серце землі неспокійно б'ється. Забувши про те, що волхвові не можна до людей говорити, я сповіщав людям, що земля здригатиметься, і не радив ночувати в домах".
174. 1093 рік. Помер цар Всеволод Ярославич. І царем став Святополк Із'яславич, син царя Із'яслава. Він хоче зміцнити військові сили. Як перемогти перешкоду? Бачачи, що в степах злочинства творять прибулі з сходу смаглявошкірі орди, він дав наказ атіманам-воєводам брати юнаків до війська. Утішилися ковалі, діставши замовлення виготовити дві тисячі мечів.
"Хто меч візьме, від меча загине!" Преподобний Никон, ігумен Києво-Печерський, упокоєний п'ять літ тому, видіння бачив — не меч оборонить Київ, а Діва Марія! Константинопольські іконописці "ізобразили образ Матері Божієй". І голуб вилетів "із уст Матері Божієй" і "снова влетіл в уста Спасителя!" Такі чуда діються в святій Печерській церкві. "Пречистая ікона Богоматері сказала: "Постригшись, у монастирі окончіть своє житіє!"" "Для царства Діви Марії живімо, а не для справ земних!" — речуть монахи; молодь їх слухаючи, не йде до війська (ополчення).
Цар Святополк у Києво-Печерському монастирі стрів оскопленого монаха Єфрема. І сказав: "Що я маю робити, Єфреме? Ти — син боярина. Мій тато — цар Із'яслав думав, що ти славним атіманом будеш, мечі раті Косацької славитимеш! Любив тебе, і скарбником зробив тебе. Та ти "послухав Антонія і Феодосія", пішов у монастир. Коли в монастирі признався, що тобі красуня-бояриня Євфросинія подобається, тебе оскопили, збабіло твоє лице. Єфреме, я війська не можу мати! Сини родичів славних повтікали з домів, живуть у монастирях".
175. Скопець Єфрем — "слава і гордість Києво-Печерського монастиря". Він освячений святою землею — бував у Юдеї. Він прославлений святістю церкви грецької — бував у Константинополі, і переписав "Устав монашеського житія в св. Студійському монастирі". І цей "Устав" став в основі життя київських монахів.
Цар Святополк оглянув життя монахів затворників, постників, стовпників, безмовників, схимників. Монашество — пошесть, яка ослабила оборону України (Руси), хилить її до загибелі. Грецькою церквою витворена зневага до військового життя здеморалізувала молодь. "З початку 12 віку в Києві є сотки церков, а монахів набралося вже з кінцем 11-го віку яких кілька тисяч. Сам Печерський монастир числив монахів, як каже "Патерик", 180 люду".
Сім тисяч монахів? А скільки військовиків? Військо царя Святополка має 800 військовиків.
Іде по Хрещатій долині прибулий з Чернігова старий дід безрукий, сліпий, мішками латаними обвішаний; веде його хлопчина-поводар босоногий. Не співає, а ридма-ридає безрукий сліпець: "Заплакали люди, гірко затужили — де ділись буй-тури, де ділись яр-тури? Де ділась Дажбожа Косацькая рать? Іржа мечі вкрила... Візантія вбила Дух Святої Волі. О, душевні болі — хто буде за Матір-Вітчизну вмирать?"
176. Яка понадлюдська відвага? Це передсмертні здригання древньої слави? Спалахи уярмленої спонуки, останні хвилювання вольової вдачі? Цар України (Руси) — Святополк йде з своїм військом (вісім сотень воїнів!) проти многотисячної половецької орди.
Паґанці-половці почали реготатися, побачивши, що цар Святополк "підняв ікону Вседіви Марії" — виконує пораду греків-єреїв. І сипнули половці хмару стріл. І летіли половці на конях, мечами вимахуючи, криком чорних круків степ заглушуючи.
І лежали посічені косацькі тіла: вісімсот косаків (усе військо) убито. Відвикли косаки, пири у монастирях справляючи, благовірних монахів вихваляючи, від ратньої брані. Несправне трималися мечі в їхніх розніжених руках.