Выбрать главу

173. У Києві волхв Виласадара говорить, що церкви поставлені в Києві для того, щоб у них зневажати Бога України (Руси), поруй­ну­ються, буде здригатися земля, Дніпро виходи­тиме з берегів, поля заливаючи; перестане вода текти з джерел. Глина у печерах пада­тиме, монахів самолюбних засипаючи.
У Києві землетрус — у церквах падають ікони з стін. Монахи з печер повтікали. Ди­хання затамувавши, моляться до Діви Марії. Градники заклопотано шукають волхва Вила­садара, щоб покарати: він знається з під­зем­ними силами, викликає їх віщуванням. Під­вісили біля дерева, почали вогонь до п'ят під­носити — Виласадара мовчав. Щоб уряту­вати очі, до яких було піднесене шило, він признав­ся.
"Від древніх волхвів знаю — коли миші тікають з печер, коли вода або сильно ллється з джерела, або зникає джерело, щось у глибинах землі діється. Я пів дня лежав, вухо до землі приклавши, чув — серце землі неспо­кійно б'ється. Забувши про те, що волхвові не можна до людей говорити, я сповіщав людям, що земля здригатиметься, і не радив ночувати в домах".
174. 1093 рік. Помер цар Всеволод Яросла­вич. І царем став Святополк Із'яславич, син царя Із'яслава. Він хоче зміцнити військові сили. Як перемогти перешкоду? Бачачи, що в степах злочинства творять прибулі з сходу смаглявошкірі орди, він дав наказ атіманам-воєводам брати юнаків до війська. Утішилися ковалі, діставши замовлення виготовити дві тисячі мечів.
"Хто меч візьме, від меча загине!" Пре­подобний Никон, ігумен Києво-Печерський, упокоєний п'ять літ тому, видіння бачив — не меч оборонить Київ, а Діва Марія! Констан­тинопольські іконописці "ізобразили образ Матері Божієй". І голуб вилетів "із уст Матері Божієй" і "снова влетіл в уста Спасителя!" Такі чуда діються в святій Печерській церкві. "Пре­чистая ікона Богоматері сказала: "Постриг­шись, у монастирі окончіть своє житіє!"" "Для царства Діви Марії живімо, а не для справ земних!" — речуть монахи; молодь їх слухаючи, не йде до війська (ополчення).

Цар Святополк у Києво-Печерському мо­на­стирі стрів оскопленого монаха Єфрема. І сказав: "Що я маю робити, Єфреме? Ти — син боярина. Мій тато — цар Із'яслав думав, що ти славним атіманом будеш, мечі раті Косацької славитимеш! Любив тебе, і скарбником зро­бив тебе. Та ти "послухав Антонія і Фео­досія", пішов у монастир. Коли в монастирі при­знався, що тобі красуня-бояриня Євфро­синія подобається, тебе оскопили, збабіло твоє лице. Єфреме, я війська не можу мати! Сини родичів славних повтікали з домів, жи­вуть у монастирях".
175. Скопець Єфрем — "слава і гордість Киє­во-Печерського монастиря". Він освя­че­ний святою землею — бував у Юдеї. Він прослав­лений святістю церкви грецької — бував у Константинополі, і переписав "Устав мона­шесь­кого житія в св. Студійському мона­сти­рі". І цей "Устав" став в основі життя київ­ських монахів.
Цар Святополк оглянув життя монахів за­творників, постників, стовпників, безмов­ни­ків, схимників. Монашество — пошесть, яка ослабила оборону України (Руси), хилить її до загибелі. Грецькою церквою витворена зне­ва­га до військового життя здеморалізувала мо­лодь. "З початку 12 віку в Києві є сотки цер­ков, а монахів набралося вже з кінцем 11-го віку яких кілька тисяч. Сам Печерський мо­настир числив монахів, як каже "Патерик", 180 люду".
Сім тисяч монахів? А скільки військовиків? Військо царя Святополка має 800 військо­виків.
Іде по Хрещатій долині прибулий з Чер­нігова старий дід безрукий, сліпий, мішками латаними обвішаний; веде його хлопчина-поводар босоногий. Не співає, а ридма-ридає безрукий сліпець: "Заплакали люди, гірко за­ту­жили — де ділись буй-тури, де ділись яр-тури? Де ділась Дажбожа Косацькая рать? Іржа мечі вкрила... Візантія вбила Дух Святої Волі. О, душевні болі — хто буде за Матір-Віт­чизну вмирать?"
176. Яка понадлюдська відвага? Це перед­смертні здригання древньої слави? Спалахи уярмленої спонуки, останні хвилювання во­льової вдачі? Цар України (Руси) — Святополк йде з своїм військом (вісім сотень воїнів!) проти многотисячної половецької орди.
Паґанці-половці почали реготатися, поба­чивши, що цар Святополк "підняв ікону Вседіви Марії" — виконує пораду греків-єреїв. І сипнули половці хмару стріл. І летіли половці на конях, мечами вимахуючи, криком чорних круків степ заглушуючи.
І лежали посічені косацькі тіла: вісімсот косаків (усе військо) убито. Відвикли косаки, пири у монастирях справляючи, благовірних монахів вихваляючи, від ратньої брані. Не­справне трималися мечі в їхніх розніжених руках.