Выбрать главу

Князь Ростислав Всеволодович, почувши неприємні слова "чудотворця Григорія", дав наказ зв'язати йому ("чудотворцеві") ноги і руки, повісити на шию камінь, і вкинути у Дніпро. Через декілька днів Дніпрові хвилі викинули "чудотворця" на берег. Уночі мо­нахи принесли "чудотворця-утопленика" в монастир, і келію замкнули.
І було проголошено, що "Цариця Небес­ная через замкнені двері келії принесла чудо­творця, і хоч він і мертвий, та чудо діє — ле­жить, як живий". "Преподобний Григорій, Чудотворець Києво-Печерський. Сучасник Преподобних Антонія і Феодосія. Пам'ять святкуєтья 8 (21)-го серпня. Князь Ростислав Всеволодович утопив Чудотворця в Дніпрі" (Митрополит Іларіон (Огієнко), "Українська Патрольогія", стор. 64).
180. З петлями на шиях (один до одного) прив'язані ідуть голі й босі юнаки і юнки, гнані половцями. І їде хан Тугоркан. Воїн — косак Благомир із засідки пустив стрілу — ранив Тугоркана. Половці заметушилися — з якого куща вилетіла стріла? Косак Благомир зник в непрохідному лісі. Смеркало. Біжучи лісом, він об суху гілку поранив руку.
Уранці він стрінув старезного діда — у лісовика борода сягає майже до колін. "Іди, я твій тато. Не бійся Лісовика. Дерева — мої брати і сестри, притулок тобі дадуть. Я волхв Сила, в Києві внуків маю та не йду до них. Попи навчили моїх внуків вірити, що все, що церковно-грецьке, то святе, а все, що святе рідне київське — то паґанське".
Волхв Сила оглянув рану на руці — на рані кров і сухі травини. І почав він обсмоктувати рану і спльовувати. І ректи: "Плюю на поган­ців-візантійських пранців, на митрополита-сатану, що забрів у нашу сторону. Вліз, як зло­дій, у нашу душу — точить, як шашель грушу. Пропадіть, як гнилиці, облудні попи-гриці! Жи­­віть смілолиці, ясні, як зірки, ратні ко­саки!"

Лісовик, обсмоктавши рану на руці Бла­гомира, обіклав її листками подорожника. І напоїв раненого молоком змішаним з медом. І почав грати на сопілці, і колом, як колядник, ходити, і такі жартівливі слова почав гово­рити, що Благомир сміявся щиро, як дитина.
Як рана зажила, Благомир спитав волхва, чому він весело на сопілці грав, слова жар­тівливі вимовляв? І волхв Сила відповів: "Таїна лікування древня і мудра — щоб швидше могла рана заживати, хорому треба душу роз­веселяти. Єреї-гречини звуть нас бісами, бо ми людей лікуємо піснями. Ми не біси, ми волхви краси!"
181. 1097 рік. Над Дніпром, у граді Любечі (біля Києва) з'їхалися князі України (Руси) і їхні тисяцькі. (Тисяцький-княжий воєнача­ль­ник; війська вже в часи царя Святослава За­войовника мали десяткову систему, яка своїм походженням сягає часів древніх (скитських). Військове з'єднання — тисяча воїнів — поділя­лося на сотні, очолені сотниками; сотні — на десятки).
З'їзд князів у Любечі скликав князь Воло­димир (син царя Всеволода, внук царя Яро­слава Мудрого). "Що робити, щоб князь не воював з князем? Князі самі з собою воюючи, ослаблюють оборонні сили Вітчизни". (Літо­пи­сець пише, що Ярослав Мудрий перед смертю скликав синів своїх і їм свій заповіт передав: "Се аз отхожю світа сего, синове мої, майте в собі любов, понеже ви єсте братьє єдиного отця і матері". Він у заповіті рік, що коли сини будуть жити в любові, то з ними буде Бог і будуть вони покоряти ворогів своїх. Коли ж житимуть в незгоді, в ненависті взаємній, то "погублять землю отців своїх і ді­дів, яку вони здобули своїм тяжким трудом").
(Любови не можна ні вижебрати, ні купи­ти, ні силою здобути, ні заповітом утвердити. Любов світла і міцна у братів сама родиться, якщо її не затроюють ворожі сили. З'їзд у Лю­бечі є доказом того, що між князями України (Руси) ще живе спонука єдности, ще живе спонука бачити Україну (Русь) славною, мо­гутньою, об'єднаною).
182. У Любечі вирішено: кожний князь ді­лить свою землю між своїми синами і вну­ками. Жодний князь не має права зазіхати на межі князя-сусіда. Україна (Русь) поділена на волості (володіння) — об'єднана. Князі визна­ють авторитет царя Святополка Із'яславича.
Цар Святополк у Любечі сказав: "Князеві Володимирові — Переяславські і Ростовські землі. Князям Давидові, Олегові і Ярославові Святославичам — Чернігівські і Муромсько-Рязанські землі. Князеві Давидові Ігоровичеві — Володимирські (Волинські) землі. Князеві Володареві Ростиславичеві — Перемишльські землі, а його братові — князеві Василькові — Теребовельські землі. Усі князі зобов'язані привести свої військові дружини — спільними силами виженем з України (Руси) бродячі орди Половецькі".
Об'єднана любов'ю могутня імперія Укра­їна (Русь) — її межі від — Варязького моря до Чорного моря, від Волги до Дунаю, Західних Карпат. Її ріки Дніпро, Волга, Ока, Клязьма, Дон, Дністер — ріки багаті лісами, рибою, пта­хами, медами, скотиною — багаті життєтворні береги рік солодководих.