Выбрать главу

183. Греки єреї (присутні на нараді в Любечі) перш за все були греками, а потім — християнами. Щоб не відродився войовничий дух царя Святослава "Завойовника", воїни якого загрожували Константинополеві, треба "лицарів без страху й докору" впровадити у віроломство. Треба вивести їх з "омніум консенсу" (з загальної згоди). І почали діяти візантійські "архонти імперії".
Роз'їзджаються князі з Любеча — і вже починає діяти єрей Базилій (Василій). Він таємно сказав, хреста поцілувавши, князеві Давидові (внукові Ярослава Мудрого), що є чутка — князь Василько (Галицький) збираєть­ся вторгнутися в Київщину, хоче вигнати з Києва царя Святополка і сісти на його престол.
Князь Василько — людина тихої і мирної вдачі, богобоязливий православний грецької віри. Немає в нього й на думці порушити постанови, утверджені князями в Любечі. Князь Давид повірив доносові єрея Базилія (а хіба всечесному можна не вірити?), і пішов у Царський Двірець і оповів про почуту таїну цареві Святополкові.
Князь Василько гостює у Києві, молиться у святій Софії з своїм попом Василієм. (О, Василько, не знаєш ти, що твій піп (єрей) Ба­зилій у своїй душі затаює!). Яка жахлива не­сподіванка — князь Давид привіз закованого князя Василька до Білгорода, і замкнув у домі "в істобку". Лежить зв'язаний князь Василько. І бачить — князь Давид гострить ніж. І тут же сидить цар Святополк. Буде покараний той, хто чинить роз'єднання між князями.
184. Князь Василько, обороняючись, не здавався. Боронив усіми своїми силами життя своє. І був покликаний слуга варяг — варяг зва­лив на князя Василька тяжкі дубові двері. (Чет­веро катів сиділо на дошках, під якими "перси троскотали" — стогнав під дошками зв'язаний князь Василько. Один з катів князеві Ва­силь­кові "удари і в око, і ізя зіницю, і посем в другеє око, і ізя другую зіницю"). Лежить непри­томний князь Василько з поламаними ребрами і виколеними очима. (Виколення очей людині, як я вже не раз говорив, на­лежить до ри­туального катування, устійне­но­го "великою візантійською культурою" і за­про­вадженого в Україні (Русі) грецькою церквою).

Непритомного князя Василька (замотан­ого у килим) привезли у град Здвиженськ, що стоїть над річкою Здвиж. І тут князь Давид дав попаді закривавлену Василькову сорочку, щоб вона попрала. Попадя з переляку за­кри­чала. І князь Василько прийшов до притом­но­сти, і сказав: "Де я? Навіщо ви зняли з мене сорочку? Я в ній хотів стати під час Страш­ного суду?" (Чи точно так сказав князь Ва­силько — ніхто не знає, та ці слова навіки зали­шилися в літописі).
Осліплений князь Василько сидить у в'яз­ниці — тридцять сторожів чатують його. Князь Володимир (Переяславський-Ростовський), почувши про осліплення князя Василька, пі­дійшов з своєю військовою дружиною до Киє­ва. І сказав: "Царю Святополче, коли князь Василько змовник — то чому не судиш йо­го при нас, а таємно? Яка його вина?"
185. Якби донос був отриманий від ти­сяцького, купця чи іншої знатної людини, суд над Васильком відбувався б при князях. Не вірити єреєві Базилію (славному святителеві церкви грецької істинної, святої) — значить кинути тінь на "грека-митрополита Київ­сь­кого і всея Руси").
У "Іпатієвському літописі" написано: "Да се, Василю, шлю тя, іди к Василькові". "Ці слова сказав князь Давид священикові Васи­лію. Священик Василій не тільки був дові­реною особою князя Василька і князя Давида, а й у справі ув'язнення Василька і виколення йому очей", "він (священик Василій) являвся сам важливою діючою особою" (Н. М. Ка­рамзін, "І. Р. Г.", т. 2, стор. 83).
Священик Василій, як бачимо, був такою людиною, як піп Іван. Кочубей і його змов­ники "закликали у Диканьку до себе попа Івана Святайла і доручили йому скомпо­ну­ва­ти ще один донос російському полковникові Осипову ...про заміри Мазепи" (М. Аркас, "І. У-Р", 1912 р., стор. 306). І піп Іван так, як і піп Василь, уникнув смертної кари: Кочубеєві й Іскрі були відрубані голови, а... піп Іван Свя­тайло був урятований архиєреями — засланий до Соловецького монастиря.
186. Цар Святополк сказав, що князя Ва­силька осліпив князь Давид. І князеві Да­ви­дові буде одрубана голова. Князь Давид, ря­туючи свою голову, признався (в ім'я добра), що діяв на основі доносу, отриманого від єрея Базилія. Єрей Базилій, цілуючи хрес­та, кляв­ся, що з надмірної любови до Христа, на­юродивив (натворив безглуздя). "Хто про­сить прощення во гріхах, тому Христос гріхи від­пускає". Що скаже грек-митрополит "всея Руси"?