Выбрать главу

"Для митрополита-грека, який виховався у Візантії, де цього роду криваві злочини були частим явищем, підступні вбивства чи вико­лю­вання очей (як наприклад, Теребове­лець­кому князеві Василькові) були звичайними подіями дня" (Проф. Др. Григор Лужницький, "У. Ц. м. С. і 3.", стор. 87). Україна (Русь), в якій ще хрещення, супроводжене візантій­ською культурою, не повністю змінило вдачі київської, не вважає виколювання очей "зви­чайними подіями дня", ще є розвинене по­чуття гідности людської.
187. 1098 рік. Князь Мстислав Святопо­л­кович довідався, що монахи Василій і Федір знайшли у печері золотий скарб. (Під час хрещення багаті кияни ховали скарби. І з дітьми (при собі жодних речей не маючи) тікали в ліси — життя рятували. Скарби тих, які були убиті, залишилися у сховищах таємних). На допиті вони (монахи Василій і Федір) від­мовилися признатися, де лежить скарб. І князь Мстислав дав наказ монахів "связать по рукам і ногам"; били монахів так, що "вся власяниця пропиталась кров'ю". І в темниці вони по­мерли. "Преподобномученики Васи­лій та Фе­дір ченці Києво-Печерські. Обох їх замучив князь Мстислав Святополкович, ви­ма­гаючи скар­бів, 11 серпня, 1098 року" (Мит­рополит Іларіон (Огієнко), "Патрольогія", стор. 61). Кіль­кість святих грецької церкви в Україні (Русі) постійно зростає...
188. 1099 рік. "Повідомляє наочний свя­щен­­ний свідок Реймонд з Аґайілсу: "Чудові ре­чі були бачені. Багатьом Сараценам було відрубано голови. Інших було стрілами убито. Інші були примушені скакати з вежі, інші були тортуровані декілька днів і потім спалені в вогні".

"На вулицях були бачені купи одрубаних голів, одрубаних рук і ніг. Кожний їдучий ба­чив трупи людей і коней". "Інші сучасники до­да­ють такі деталі: жінки були колені на смерть.
Немовлята, які живилися грудьми матері, були брані за ноги від материних грудей, і перекидали їх, розмахнувши, через кам'яний оборонний вал, або, тримаючи немовлят за ноги, розбивали їхні голови об стовпи. І 70 тисяч мусульман в Єрусалимі було зарізано. Ті жиди, які лишилися живими, були загнані в синагогу і в синагозі спалені живцем"".
"Переможці стадом ішли в церкву святого Сепульхера, де на їхню думку була печера, і вони вірили, що тут колись лежав розп'ятий Христос. І тут вони обнімалися і плакали з радости і облегшення, і вони дякували Богові Спасителеві за таку велику перемогу" (Вілл Дурант, "Вік віри", Колумбійський універ­си­тет, 1950 р., стор. 592, 593).
Є це одна з численних картин Хрестового походу, довершеного з благословення пап римських Урбана 2-го і Пасхаля 2-го. У жилах кров холоне від гарячої любови до Христа, яку на ділі демонстрували хрестоносці. Віра винувата? Ні. Винувате сатанинське тракту­вання віри. Сатанинське трактування віри є там, де голоситься правдивість тільки однієї тієї чи іншої віри, а всі інші віри прого­ло­шуються неправдивими, паґанськими, ідо­ло­поклонними, облудними, безбожними. З цьо­го й родиться ненависть віруючого до віру­ючого. З цього й висновок виникає, що дохри­стиянська віра України (Руси) була вірою бла­городною, світлолюдяною. У ній говорилося, що Бога створити не можна, віру в Бога творять люди, на світі тому багато вір, що є багато доріг шукання Бога. Віра, яка зневажає віру, не є вірою.
189. Князь Володар (Перемишльський), до­ві­давшись, що його братові-князеві Василь­кові виколені очі, почав палити гради і селища на Волині. Князь Давид (Володимир-Волин­ський) у небезпеці. Цар Святополк, щоб звіль­нити себе від участи в злочині, здійсненого князем Да­ви­дом, забирає в князя Давида Волинські землі.
Скільки пролито сліз, крови, скільки спа­лено селищ і градів, скільки сил утратила (Україна-Русь) сама з собою воюючи? І, вду­мавшись у суть справи, стає відчутно — князі, які самі з собою пристрасно воювали, не були злими людьми. Князь Давид (Володимир-Волинський) карав князя Василька за те, що він порушив устійнену князями єдність і любов. Князя Давида тяжко карають за те, що він карав князя Василька. Хто винуватий? Винуватець знайдений, але його карати не можна — освячений він церквою грецькою. Щоб князь Давид не був безземельним, йому було в 1100 році на княжій нараді в селищі Ветичі (біля Києва) дані гради — Дубен, Ост­рог, Чорторийськ, Божзьк. Є в цьому (при­таманна українській людині) вроджена сила справедливости.
190. 1103 рік. Цар Святополк з князями вирішив (на нараді в Долобську, біля Києва) весною спільними силами вирушити проти вторжників — орд Половецьких. (Після того лиха, яке був заподіяв єрей Базилій, князі (і особливо цар Святополк) стали обережніше ставитися до "приятелів грека-митрополита Києва і всея Руси").