Выбрать главу

Чому ти, як блудний син (духовний каліка нещасний) на чужих землях собі святощів шукаєш? Жебраєш у греків духовної милос­тині, цілуєш чужі пороги, чужі жертовники, чужі дороги життя? Гідні люди тому гідні, що вони свою гідність мають, з святощів гідности своєї свою духовну силу творять. Підле­щуватися до чужоземної святости — справа бузовірної віри. Нація, яка не має рідних святощів, умирає, своєї смерти не відчуваючи. Закон борні за право мати своє "Я" (свої шляхи святії) — основа всіх законів людства.
194. 1113 рік. 16-го квітня помер цар Свя­тополк Із'яславич, жив 62 роки (у хрещенні він був названий Михайлом. І греки звали його Михайлом, а кияни — Святополком). І був він похований у Михайлівському монастирі, що був ним побудований.
(Грек-митрополит Никифор 1-й не схотів брати участи у похованні царя Святополка. Що це значить? Деморалізація народу освя­чена грецькою церквою? Коли народ бачить, що між царем Святополком і греком-митро­политом Никифором ("духовним батьком града Кия і всея Руси") роздор, в його душі постає думка, що провід хоріє, не єднає народ, а роз'єднує, не бадьорить душу народу, а пригнічує. Звідки ж в народі може взятися віра у свої сили?
(Віра в свої сили сама родиться там, де є духовна воля. Україна (Русь) — духовна рабиня грецької церкви. "Церква Русі, не отримавши адміністративної самостійности, а будучи підкорена церкві Грецькій, отримала для себе вищого начальника в особі патріярха Конс­тан­тинопольського. Права його у відношенні до церкви Русі були ті самі, що й у відношенні до грецьких митрополій, бо, як адміні­стра­тив­на митрополія, вона (церква Русі) абсолютно дорівнювалася цим останнім" (Е. Голубин­ський, "І. Р. Ц.", кн. 1, 1901 р., стор. 270).

І він (митрополит Никифор) дивився на українців (русичів) як на грецьких рабів. Він, як грек у Києві, поступав по-грецькому. Він казав, що Україна (Русь), маючи грецьку віру, маючи грека-митрополита, маючи грека-пат­ріярха, маючи грецькі церковні святощі, дог­ми, ритуали, повинна вважатися землею грець­кою.
195. Він (митрополит Никифор) у Святій Софії речав: "Господь Бог Саваот наставив нас, греків, бути Саваотовими намісниками в Україні (Русі)!" Щоб свою силу христолюбну показати, він (грек-митрополит Никифор) ви­креслив святого Феодосія (Києво-Печерсь­кого) "з списку угодників", довідавшись, що ігумен Феодосій перед смертю приятелював з ігуменом Степаном, який не осуджував у Києві латинян.
(Цар Святополк після гострих суперечок, у 1108 році, наказує грекові-митрополитові Ни­ки­форові вписати святого Феодосія (Печер­ського) "в синодик митрополії". І він уписав, і тепер помстився — не прийшов на похорон. Питається — в ім'я чого так тяжко принижена Україна (Русь)! В ім'я рабського хрещення. В ім'я рабського хрещення творить облудна Візантія "Занепад моральних вартостей, — це, на нашу думку, — перша й головна причина упадку Київської держави" (Г. Лужницький, "У. Ц м. С. і 3.", стор. 87). "Православної віри треба триматися, бо в ній є українська націо­нальна справа, патріотизм!" Ні, в ній понево­лена українська національна справа, в ній рабський патріотизм).
196. Князь Володимир (син царя Всево­лода, внук царя Ярослава) стає царем України (Руси). Він син грецької імператриці і внук Візантійського імператора Константина 9-го. Грек-митрополит Никифор призначає грека Амфилохія єпископом у Володимирі-Волин­ському. (Майже всі єпископи (духовні опікуни княжі) були греками. І вони думання, по­чування народу України (Руси) спрямовували на шлях їм (грекам) вигідний. Історики, знаючи це, роблять припущення, що римо-католицька віра була б вигіднішою, в ній, мовляв, менше політики.
Той, хто думає, яке рабство вигідніше, має думання рабське. Треба сказати, що хрес­тителі-греки поводилися в Україні (Русі) як месники, пам'ятаючи многовікові війни, які точилися між Києвом і Константинополем. Будучи месниками, вони, прикриваючись вірою Христовою, безжалісно переслідували народні творіння (пісні, обряди, спогади про велич Дажбожої України (Руси). Єреї римо-католицькі, заволодівши душею нашого наро­ду, поводилися б так, як і всі на світі заво­йовники, але в їхній душі не було б почуття помсти, бо Україна (Русь) безпосередньо майже ніколи не перебувала у війні з Римом.
197. Грек-митрополит Никифор 1-й, 1103-1121 роки, почав запопадливо впроваджувати грецькі церковні закони в усі прояви життя київського. Він киянам строго заборонив вітатися з латинянами. Киянин, привітавшись з латинянином, "осквернив уста", "сопрягся з бєсом", "опоганився", "обтяжив душу гріха­ми". Але ж у царя Володимира жона Ґіда (донька англійського короля Гаральда) като­личка?