Україна (Русь) великою візантійською культурою окультурюється — їй дарує грек митрополит Никифор твір "Про приписи посту". І вчить киян ненавидіти латинян: візантійська "Соборна церква не приймає їх до єдности і спільноти, а відрізала їх і відкинула від себе, як гнилий і невилічимий член". І з латинянином, як з "гнилим і невилічимим членом", киянин не повинен сидіти за одним столом.
198. Цар Володимир Всеволодович розгромив половецькі орди. Його син Ярополк на землях Дону відвоював від половців три гради — Бала, Чешлю, Суґра. Заполонив ясів, і одружився з їхньою чарівною принцесою. Цар Володимир вигнав з України (Руси) торків, печенігів. Частина половців (чорних клобуків) погодилися бути рабами — служили для українців (русичів).
Війська України (Руси) ввійшли в Адріанополь, завоювали Фракію (причорноморські береги сучасної Болгарії). І Візантія насторожилася — може знову відродився войовничий дух внуків Дажбожих, чин Великого Святослава?
Алексій (імператор Візантії) почуває себе добре тоді, коли князі України (Руси) воюють самі з собою і перебувають під впливом грека-митрополита, наставленого Візантією. Видно, що цар Володимир більше військом цікавиться, ніж святощами грецької церкви? І, щоб піддобритися до України (Руси), Візантія робить жест досі нечуваний: імператор Алексій посилає до Києва Неофіта (митрополита Ефеського) з дарами для царя Володимира.
199. І Неофіт (митрополит Ефеський) у Києві просить миру і передає для царя Володимира хрест животворчого дерева, сердоликову чару імператора Авґуста, імператорський вінець, золотий ланцюг, жезл, церемоніяльні скарби імператора Константина Мономаха, корону (мономахову шапку).
(Де історичні скарби України (Руси)? Чому, хто, коли і куди їх вивіз з Києва?)
"Въ Оружейной Московской Палате хранятся такъ называемая Мономахова златая шапка или корона, цепь, держава, скипетръ и древнія бармы" (Н. М. Карамзін, "Історія Государства Россійськаго", том. 2, С.-Петербург, 1892, стор. 100).
Цар Володимир Мономах (Самодержець) був людиною відважною, мудрою, діяльною. Тоді, коли монахи рекли, що "вся надія на Бога і Пресвятую Богородицю", він (цар Володимир Мономах) їм у "Граматиці" відповідав: "Бог не поможе і Святая Богородиця, ізбиша дев'ятсот половців". Він здійснив 82 походи проти половців. Узяв у полон 300 половецьких ханів.
200. Кияни вже добре знають, що попи у церквах строго заборонили вимовляти слово "Дажбог". Той, хто вимовляє слово "Дажбог", гнівить Христа, "чинить словоблудіє", "викликає пошесть", "посушливе літо". Залякування, виголошене біля образу Саваота піднесеним, тривожним голосом, сильно діє на хліборобів. Залякування — перевірена зброя.
Грек-митрополит Никифор (здібний політкомісар імперії Візантійської) у святій Софії, віру України (Руси) жорстоко заплямовуючи, рече: "Умножаться болесті тих, що ганяють за іншим Богом. Імена їх не спімну устами моїми" (Псальми, 16, 4). Кияни, тільки той християнин православний, хто вночі і вдень проклинає, зневажає Київських Богів. А хто бере в уста імена Київських Богів, той нечистивець, антихрист. Отож, кияни! "Не беріть в уста ваші імен богів їх, не божіться ними, не служіть їм" (Ісус Навин, 23, 7). "Та й імена їхні знівечіть" (5 кн. Мойсея, 12, 3).
Імена їхні знівечіть? Чому? Щоб вони були відразливими і викликали зневагу до себе. "Ось через це наші книжники спочатку вперто замовчували імена наших дохристиянських богів, і взагалі нічого докладнішого про них не писали. "Слова" (проповіді) не раз твердять, що про паґанство "срам" і говорити. Академік А. Шахматов твердить, що в нашому найдавнішому літописі спочатку не було імен давніх богів — їх названо пізніше, коли з ними розпочалася вже сильніша боротьба" (Митрополит Іларіон (Огієнко), "Д. В. У. Н.", стор. 20).
201. Коли ви будете згадувати імена Богів своїх, у вашій пам'яті оживатиме спогад про предків рідних і їхні обряди, їхні змагання за своєрідність свого "я" духовного і тілесного. І такий спогад буде відроджувати у вас почуття гідности, почуття духовної незалежности. І ви єднатиметеся з коренем рідної історії — з джерелом буття рідного. Отже — ви відхилятимете себе від грецької церкви єдиноправдивої, від біблійних пророків і отців Авраама, Ісаака, Іакова. Православним може бути тільки той, хто не знає правди про своє минуле і не хоче знати, і зневажливо до нього ставиться, і горить хотінням жити для церкви грецької, їй служити, в ній бачити свій, мовою сучасною кажучи, національний початок.