217. Ім'я Паржана (Паржяна) почало вимовлятися як Пар'яна, Перуня. Митрополит Іларіон (Огієнко) пише, що "Слово "Перун" часом виводять від прати-бити, чавити" ("Д. В. У. Н.", стор. 101). Ні, у "Рик Ведах" слово "прати" значить "проти", "діяти проти", "бити", "прати", звідси — праник. Наприклад, такі мають значення санскритські слова "праті іті" — проти іти, "праті гата" — проти гатити.
Слово "Перун" (виникло з слова "Паржана", "Пар'яна") не має нічого спільного з словами "прати", "бити", "чавити". Навіть ті українці, які залюблені в грецьку церкву і грецьку мітологію, не зобов'язані ім'я Паржяна (Пар'яна) вимовляти так, як написали монахи, Перун. (Польська вимова "Перуня" краще зберегла тотожність з первісним — Пар'яна (Паржяна)).
218. А Стрибог? Охрещений українець, сміючись з "глупоти" своїх предків (внуків Дажбожих), не знає, що сміється сам з себе, будучи людиною обдуреною тими чужими святителями, яким він поклоняється. Як же не сміятися? Українці (русичі) мали божка, що підстрибував, звали його ім'ям — Стрибог. Ні, не можна сміятися з доброї людини, яка йшла в білому вбранні і була злодіями обкидана болотом!
Твердження таких дослідників, як Огоновський, який доводить, що ім'я Стрибог походить від "Стриб-бог", що значить "бог, що стрибає", не варті уваги.
Не було слова "Стрибог" в рідній вірі України (Руси). Кияни казали "Стріба". Вони слово "ба" вживали в значенні "явність", "дійсність", "буття". У санскриті слово "ба" значить те, що в англійців "бі", "іс", у німців — "бін", "іст", у мові "Авест" -"бу".
Слово "ба", "бгу", "бг" наші предки не вживали в сучасному значенні "Бог". У них слово "Див" відповідало нашому сучасному "Бог". І слово "Див" (по-санскритському "Дева") в значенні "Бог" латиняни вимовили як "Девус". І звідси французи — Дію, іспанці — Діос, італійці — Діо. Старі греки вимовили "Див" як "Зео" (Зевс), а потім — Теос.
У нас з слова "Див", я як вже зазначував, виникли слова "Діва" (Дівиця, Дівчина), диво (чудо), "з доброго дива сталося". "Диво дивнеє на світі".
Очевидно, спочатку слово "діва" (дівчина) вживалося в значенні "богиня". У Індії (в мові Урду) слово "діва" (дева) сьогодні значить "богиня".
219. Наші предки слово "стрі" (і про це читаю й у "Рик Ведах") вживали в значенні "стереже", "опікується", "доглядає", "вартує". Стріба — сторож буття. Стріба у предків наших (вже в добу Трипільської культури, яку я зву Ведійською) був добрим духом, який єднав жену (життя) з мужом (могутністю), щоб вони мали одне почуття — з почуття їхнього приходив на світ сисула (син), або дочка (дара).
У "Рик Ведах" визначено, що "Стріба" — божество, що опікується дітьми", є він ангелом-хоронителем світу дитячого. Стріба — уособлення рухливости, дії, невтомности, прагнення множитися, в продовженні життя щастя шукаючи. Усе, що рухливе (хвилі на ріці, рух в деревах, рух крови по жилах, вітри в полі, стрітення весни з зимою), вважалося помічником (внуком) Стріба.
У "Слові про похід Ігоря" читаємо: "Се вітри, Стрибожі (треба — Стрібові, — Л. С.) внуці, віють з моря стрілами". Не шляхетним сумлінням керувалися монахи-літописці, написавши слово "Стріба" як "Стрибог". Не завжди наші предки слово "ба" вживали в значенні "бог". Вони казали "Білоба" і "Чорноба", розуміючи, що змагається "біле буття" з "чорним буттям", а не в значенні — чорний бог і білий бог.
220. Пар'яна з Сварги (з неба) посилає землі дощ (життя). Небесною животворною силою напоєна земля, оживає — зеленіють луки, степи, гаї, ліси, цвітуть сади. Часто з Пар'яною йде й Крешана. Кришана (Крешана) бере в Дажбога (Сонця) вогонь, і по Сварзі (небі) креше — несе людям вогонь, дає їм світло для родинного кола, іскру, тепло.
Ми, українці, кажемо — крешуть блискавиці, крешуть іскри, на небі почав кресати вогонь, кришить все на шляху, крешуть іскру дворучні мечі. І предки наші казали — Крес (Крешана). Є в нас слова "кресати", "кресатися", "креше", "крешуться". "Тухольці кресали вогонь і розкладали вогнище" (І. Франко).
Крешана — птах вогнистий, жар-птиця (блискавиця), він проганяє з землі зимову тьму. Він (Крешана чи Кришана) жар-птицею злітає з неба, і в дереві, і в камені затаює іскри свої. Кришана — суто хліборобське божество, весною вогненним кресанням (воскресінням) він подає з неба вістку, що хлібороб може вже починати землю кришити (орати). І в Оріяні (Трипільській Україні) ті оріяни, які були хліборобами, звалися кришанами.