Выбрать главу

Лада — уособлення дівочої краси, Лад — чо­ло­вічої. Ладний — значить чарівний, вибаг­ливий, привабливий, має тіло і душу ладністю виласкавлені. Карна — мистецтво управління, володіння, впорядкування, керування. З слова "Карна" виникли слова "кермо", "карний", "керманич", "кермування".
232. Проф. Др. Л. Білецький (президент УВАН) не написав нічого величного про православіє грецької церкви в Україні (Русі). Він після глибоких досліджень визначив, що про віру "українського народу часто прихо­ди­ться чути від української інтелігенції згірдливі вислови, що, мовляв, то нічого не варті "забобони". Іншими словами, таке означення давало до зрозуміння, що поганство укра­їнського народу — то є така собі дурниця, що не заслуговує на ніяку увагу, а народові тільки шкодить, затримуючи його цивілізаційний поступ, розвиток його світогляду, культури на задивлення на світ Божий".
"Заглиблюючись у багатющу ділянку віри українського народу, студіюючи всі прояви його обрядових дій, вірувань, мітів і культів, мушу ствердити, що таке згірдливе тверджен­ня є збудоване на глибокому блуді й непоро­зумінні. Все те в світогляді українського на­ро­ду, що можна означити, як первісне релігійне переживання, є один із найбагатіших скарбів народного творчого думання, є невичерпне джерело, з якого черпаємо всі ті духовні про­блеми, що підносять духовність української на­ції, те істотне, що відрізняє український народ від інших як слов'янських, так і других народів, те, що творить українську націо­на­ль­ну історію, філософію, мистецтво, що спричи­ню­ється до пізнання його національного єства".

"Найхарактеристичнішою рисою всіх цих релігійних переживань є те, що вони йдуть із самої душі народу й тому заховують у своїй основі найглибші переживання його рідної історії.., а це все вкупі змальовує нам і роз­криває всю сутність його правдивої націо­нальної душі. Ні в одній ділянці української культури ми не наблизимось так безпо­се­редньо до душі української нації, не відчуємо так тремтіння національного духа, як у цій первісній вірі українського народу" (Л. Біленький, "Історія Української Літератури", т. 1, стор. 23, 24).
Рідна віра України (Руси) — це велична, гор­да, священна національна свідомість Ук­ра­їнського народу, творена тисячоліттями, тво­рена на волі, самобутньо. Щоб в народі пропала національна свідомість, треба дати йому свідомість православія грецької церкви, треба безперервно з душі народу вико­ріню­вати "тремтіння національного духа", закодо­ваного в його Дажбожій вірі.
233. 1122 рік. Грек-митрополит Никита (1122-1126) у Святій Софії проклинає рим­сь­ких єреїв, що вони "уклонилися від древнього ученія церкви", "неправильно визнають непо­рочне зачатіє Богородиці Марії", "Католики неправильно ісповідують, кажучи Дух Святий походить від Отця і Сина", "Католики-лже­апо­столи, які приходять в овечих одежах, щоб спо­кушати православних християн обіцянками".
Коли у Києві появиться католик, вже всім ясно, що прийшов він, щоб "спокушати пра­во­славних християн обіцянками". Київська молодь, чуючи, що єреї грецької віри зне­ва­жають всі віри на світі, крім грецької, не тіль­ки не хочуть іти до церкви, а й відважуються казати, що в грецькій церкві є ідолослужіння. "Піддаємо анатемі всіх тих, хто зве покло­ніння іконам ідолослужінням, і тому їм не поклоняється"; такі й подібні анатеми виго­лошує Никита. "Що грек каже, то нас не зо­бов'язує"; такі й подібні думки висловлюють кияни.
234. І Никита рече: "Святий Феодосій Печерський у "Слові о карах Божих" написав, що Христос на Русь зсилає кари, голод, по­шесті, набіги поганців тому, що народ ще тримається віри батьків своїх, з пошаною згадує імена Богів Київських! Імена Богів Київських гнівають Христа!"
Прийшла весна, молодь іде в діброви стрі­чати весну. Грає на сопілках, співає. "Цілий світ дохристиянської поезії, де забава, мис­тецтво, віра і життя зливалися в одну цілість, де Дажбожі внуки з співами на устах ішли зустрічати весну, де молодь збиралася між селами на весільні ігри..", — все це "полетіло з прокльонами монаха-аскета"" (Б. Лепкий, "Н. І. У. Л.", том 1, стор. 40, 41).
Виконуючи розпорядження грека-митро­по­лита Никити, воєвода Путята (внук того Путяти, що в часи царя Володимира хрещен­ня робив вогнем і мечем), з градниками напав на розспівану молодь — біжать дівчата, губ­лять вінки, плачуть. Юнаки, обороняючись, пуска­ють стріли — ранять Путятиних град­ни­ків. Градники мечами ранять юнаків. "Іс­тин­ним православним є той, хто церковні пісні співає, а не світські — про зорі, вітер, Дніпро, місяць, ко­хання та інші поганські нечисти­вості!"