Співпереживання як сад квітне там, де єднаються люди світлої задушевности, де є спільність поглядів, де є (і це головне) почуття такту — тільки той вартий співчуття, хто на співчуття відповідає співчуттям, хто своєму ближньому говорить про його вади таємно, бо знає, що маленька вада, винесена на ярмарок людських поговорів, стає великим злочином.
40. Людина і її відношення до дійсности. Людина не може жити, утікши від дійсности. Їй життям призначено бути творцем дійсности. Вона і її дійсність — цілісність буття. Вона вміє свою дійсність творити, оновлювати, переосмислювати, нею вона дорожить тому, що вона спільно з племенем своїм її оформила і дала їй свої почування, свої вміння. Вона свою дійсність обожнює тому, що в ній занотована багатовікова творчість племени, його святощі, його племенні особливості.
Щоб могло існувати плем'я і творити свою дійсність, потрібний земельний простір, який живив би тіло й душу, і від цього земельного простору залежить формування племенної особливости. Плем'я обороняє свій земельний простір — джерело буття.
Завойоване плем'я (покорене духовно, мілітарно, економічно) не має права на своїй рідній землі творити свою дійсність, в нього відібране право бути творцем — воно поставлене в становище споживача чужих творінь; споживаючи чуже духовне твориво, воно себе від себе відзвичаює і себе очужинює, значить умертвляє, або перетворює в покірну тяглову силу, в гарматне м'ясо, в народ лакиз, денщиків, бездумних співаків і танцюристів, віруючих у долю, у можливість «добре жити» під опікою вторжників.
Покорителі на покореній землі творять дійсність їм корисну. Вони у селищах покорених ставлять статуї своїх воєначальників, патріярхів, вождів, мислителів, героїв, їх вони шанують і покореним прививають цю пошану. Покорителі і покорені спільно на врочистостях речуть: «Слава святощам нашим!»
Постає філософія рабовласника і раба. Філософія пануючої сили каже: «Святощі наші, створені нами, живуть у наших серцях, щоб ми були вільні». Філософія поневоленої сили каже: «Святощі наші, не створені нами, живуть у наших серцях, бо вони правдиві, ми їх любимо, вони творять основу нашого духовного і культурного життя». Є воля вільних і є воля невільників.
Між покореними час від часу появляються геніяльні самородки, які кидають кличі «Геть чуже! Тільки рідне — рідне!» Їхні кличі падають, як зерно на камінь — між ними і їхнім народом прірва. Покорителі таких самородків обезголовлюють і проголошують на майданах: «Він кликав вас ненавидіти те, що ви любите, те, що стало в основі вашої культури, що стало вашою святістю».
41. Страх — оборона і страх — роззброєння. Ніколи не змішуймо страх з переляком. Людина бачить небезпеку і не може мобілізувати своїх тілеснодуховних зусиль, щоб її перемогти, її опанував переляк. Вона не здібна ні говорити, ні рухатися.
В основі військової стратегії стоїть гасло «Перелякай ворога». Покорителі, покоривши плем'я, перш за все вмертвляли нездібних лякатися. Переляканих лишали, вони їм не страшні. У переляканих немає природних здібностей розвивати свої духовно-тілесні особливості, вони у неволі родитимуть покоління, обділяючи їх чуттями переляку. Люди, які підвладні постійному перелякові, вважаються (особливо коли вони перебувають у рядах армії) шкідливими для здоров'я вільного племени і їх, наприклад, старі германи, як пише Таціт у своєму творі про германів, «топили в болоті». Почуття переляку заразливе — переляканий передає свій переляк своїм ближнім і тоді їх опановує спільна втрата самоопанування.
Почуття, яке перемагає страх, заразливе — подвижник своїм подвигом викликає у ближніх своїх хотіння здійснювати подвиг. Хотіння — це не тільки одна з властивостей людських, це талант, великий талант! Люди, які володіють талантом великого хотіння, творять подвиги не тому, що вони безстрашні, а тому, що їм приємно здійснювати подвиг. Вони переживають в собі таке піднесення велике, таке осіяння душевне, що воно їм стає дорожче за їхнє життя. Люди великих і благородних хотінь звеличили історію людства своїми подвигами, поглибили емоційність його душі.
Немає людини, якій би не було властиве почуття страху. Є люди, які несвідомо в собі ці почуття поглиблюють — є релігії, які людині (починаючи з колиски) прививають почуття страху — показують картини жахливі, на яких майстерно зображені пекельні муки («кари Божі»). Почуття страху, коли його культивувати, переходить у переляк. Людина, яка живе, опанована постійними чуттями переляку, нездібна для достойного життя.
Плекаймо в собі (плекаймо в дітях наших, починаючи від колиски) вміння перемагати в собі почуття страху. Ті, які вміють в собі перемагати почуття страху, здібні розумно і врівноважено збагнути небезпеку, швидко відчути її властивості, її сили і її слабості, і спритно її перемогти.
42. Рівновага дії і мислі, і їхня краса. На багатьох сторінках історії людства записано, що великі люди були проголошені богами, були щедро уквітчані казковими легендами. Вони були великими тому, що володіли великими почуваннями, мислями, уявою, передбаченнями. Вони вміли глибоко страждати і глибоко радіти.
Люди, які не мають розвинених почувань, поверхово переживають сум і радість. Заборонити людині радіти і страждати — значить ослабити пульс її почувань. Наймогутніший розум утрачає свою принаду, коли він бідний на чуття. Чуття краси, чуття радости і смутку розвиваймо, керуючись свідомими і несвідомими силами співпереживання.
Живімо так, щоб наші мислі й дії були врівноважені — уміймо красиво вимовляти слово, красиво будувати і висловлювати думку. Уміймо красиво працювати і відпочивати, красиво ходити, сидіти, їсти, сміятися, сумувати, одягатися — уміймо красиво жити. Красиве життя завжди багате чуттями, мислями, діями, подвигами. Хліб без краси несмачний. Уміймо розвивати ті обряди, які мали великі предки наші — у них був самобутній обряд запрошення гостя на хліб-сіль. Уміймо хліб оздобити задушевним словом, квітами красивих гостинних почувань, без краси душа (добра душа) нидіє так, як квітка в темниці. Уміймо красиво спостерігати красу, витончено її відчувати, хто вміє вшляхетнювати свій зір, слух, нюх, смак, той володіє красивим умінням. Є люди, які вважають, що краса не йде в парі з розумом. Норми краси — справа умовна, відносна, не всі, дивлячись на красу, бачать її, не всі її однаково відчувають, не всі розуміють, що тільки красивою душею можна відчути красиву душу.
Уміймо свідомо плекати прикмети нашої національної краси, яка тільки нам притаманна і тільки нам люба й дорога, і не виносьмо її на інтернаціональний ярмарок — не для всіх наша дитина мила, не для всіх наша краса красива. Є такі, які прагнуть, щоб їхня національна краса була тією нормою, на яку взорувалися б красоти всіх народів. Осуджую красу, яка має імперіялістичні тенденції, вона хвора — вона самолюбна: самолюбна краса нездібна об'єктивно оцінити себе і сусідів своїх.
43. Що стоїть в основі людської поведінки? Самооборона, хотіння мати своє місце на світі, несвідоме тяготіння до розмноження, навики, придбані в несвідомій і свідомій боротьбі за життя, творять основу людської поведінки.
Світовий мандрівник, побувавши у Мехіко, Австралії, Китаї, Індії, Ірані, Еспанії та інших країнах, завітав в Україну. Він оглянув її ріки, ліси, степи і сказав: «Хочу жити тут. Все, що тут мене оточує, радує мій смак, мій нюх, врівноважує серце моє, дихання моє, не страхають мене тут ні хижі птахи, ні отруйні комахи, ні небезпечні звірі. Під цим многовіковим дубом я чуюся так, ніби весь світ — моя господа, в мене тут твориться довір'я до Землі і Неба».
Світовий мандрівник думає: «Двісті тисяч років тому почалася свідома боротьба людини з людиною — почалася боротьба за харч і місце мешкання. Багата земля, лагідне підсоння — це простір, де прагнула жити первісна людина від тих часів, коли вона визнала сама себе. Люди, які закріпили за собою найчарівніший і найбагатший на Земній плянеті простір, ім'я якому тепер Україна, мабуть, титани. Що стоїть в основі їхньої поведінки, хто вони сьогодні?»
«Сьогодні вони змаліли душею і мислями, їхня мова на їхній землі умирає, їхнє "я" в них не розвинене, у їхньому мозкові занедбаний імпульс вольовости, пошкоджені основи самооборони, племенної єдности; їхня духовнотілесна цілісність розполовинена, їхнє мислення роздвоєне. Вольовість людська — це властивість кори великих півкуль мозку: як, хто і коли виснажив вольовість цих титанів?»